• Головна
• Шоу-біз

Фото: СТБ

Щонеділі на СТБ виходить шоу «Танці. World of dance». Новий проєкт кардинально різниться від звичного нам формату. Через проросійську позицію Тетяни Денисової каналу довелося перемонтувати відзняті до 24 лютого епізоди, вирізавши всі фрагменти за участю журі. Отже, долю конкурсантів тепер вирішують тільки глядачі, голосуючи в соцмережах протягом тижня після ефіру та обираючи переможців у трьох категоріях - діти, дорослі й команди.

Ми поговорили з Наталією Татарінцевою, спортсменкою, гімнасткою, чотириразовою чемпіонкою світу з pole dance про танці, емоції, її власні «заспокійливі» та їхні великі плани з чоловіком, хореографом-постановником Євгеном Котом. То ж якщо ви навіть у чомусь сумнівалися, ми з Наталією зможемо вас переконати: життя відкладати на потім не варто.

Зараз наш проєкт більше для натхнення

- Наталю, це ваш дебют у ролі ведучої на телебаченні. Не важко було?

- Це було вже майже рік тому назад, але й досі пам’ятаю ці відчуття. В перший знімальний день дуже переживала. Пам’ятаю, їхала о 6-й ранку на макіяж і настільки хвилювалася, що мене аж нудило. Але коли мене нафарбували, створили образ, я потрапила на знімальний майданчик, познайомилася зі знімальною командою, почала спілкуватися з учасниками, то розслабилася настільки, що навіть не помітила, наскільки легко влилася і в сам знімальний процес, і в спілкування. Тоді мені було важко розмовляти українською мовою, але мене підтримувала і знімальна команда, і всі учасники, розуміючи, що це мій перший досвід як інтерв’юера. Це було і весело, і абсолютно по-новому, тому що я людина з іншої професії й іншим займаюся по життю. Зараз згадую всі ці моменти з посмішкою.

- Так сталося, що із-за однієї неприємної особи каналу довелося вирізати усі епізоди за участю журі. Глядачі пишуть, що так шоу перетворилося просто на нарізку виступів, адже коментарі журі були однією з важливих складових проєкту. Розглядалися якісь інші варіанти чи цей був найприйнятніший, з огляду на ситуацію?

- Я не вирішувала, як має все виглядати. Адже спочатку у нас були судді, і ми очікували на один варіант. Це рішення каналу, я не маю до цього відношення.

- Є багато нарікань і через музику, бо деяким учасникам замінили треки, і вони не зовсім в тему. Зокрема, в Інстаграмі «Танці.World of dance» жваво обговорюють реггетон Поліни Червоненко. Чому канал пішов на такий крок? Наскільки я розумію, через авторські права?

- Думаю, проблеми з музикою виникли через те, що багато авторських прав належать ворожим компаніям на даний момент, і телеканал просто не хотів використовувати таку музику. Не знаю, чи радилися на каналі з учасниками щодо вибору нових композицій, цим займається креативна команда.

Зі свого боку можу сказати, що бачу розбіжності, тому що я бачила ці номери під час зйомок. Звісно, та музика, яку обирали танцівники для своєї постановки, на той момент була кращою. Але зараз ми всі маємо підлаштовуватися під той світ, який є. Мені здається, головне наразі – дивитися на досвід людини. Взагалі, коли ми дивимося на танець, можна побачити дуже багато. В ньому є історія людини. А музика – це вже супровід танцю. Тому важливо побачити те, що розказує людина своїм танцем.

- Оскільки немає журі, виходить, що і голосування – народне. Я, скажімо, як звичайний глядач, не розумію, де були помилки чи не були, я голосую за принципом «подобається - не подобається». Але в шоу є переможці світових змагань і люди, які почали танцювати за кілька місяців до кастингів. Тобто професійна складова трішки зрушена. Чи зараз професійна оцінка не дуже має значення, і «голосувати серцем» - це якраз правильне рішення?

- Дійсно, зараз у нас народне голосування. Мені особисто не вистачає журі. Тому що я в принципі людина, яка звикла змагатися або отримувати оцінку досвідчених людей, мені як танцівниці це важливо.

Але я впевнена, коли закінчиться війна, цей проєкт ще повернеться в ефір з класними крутими українським суддями, які зможуть оцінити наших танцівників.

Наразі, думаю, це найкращий варіант – не покласти на полицю танці наших українців, а показати їх глядачеві. Танці важливі у будь-який період часу. Щоб не трапилося, ми маємо танцювати, бо ми незламні. Ми маємо доглядати за собою, і зсередини, і ззовні, за своєю власною творчістю.

Танцівники – це велика каста людей, яка проявляє себе в танці щодня. Взагалі ми всі в душі маємо бути танцівниками. Коли ми дивимося на когось, ми не завжди маємо його за щось журити чи оцінювати, а просто надихатися. Тому мені здається, цей проєкт зараз більше для натхнення.

Я розумію, що з оцінками журі і танцівнику було цікавіше, і глядачеві, бо бували й натягнуті або суперлагідні моменти, й хтось з кимось десь сперечається на тему оцінок. Але сьогодні і так достатньо негативу в нашому світі, тому важливо просто споглядати, мотивуватися, надихатися, а після перегляду розвертатися і йти танцювати.

Наталія каже, що танці надихають, то ж - танцюйте більше! Фото: Instagram.com/tatarintseva.kot/

Виливаю свій біль у танцях на пілоні

- Дуже люблю ваш Інстаграм, бо він позитивний. І зараз у вас немає постів про війну, ви говорите з людьми про харчування, танці, тренування… Це ваш такий спосіб відволікти людей?

- Так я підіймаю дух наших дівчат. Своїм прикладом я показую, що завжди є й інша сторона. Звісно, Інстаграм – це лише якийсь малесенький відсоточок мого життя. Про війну я багато спілкуюся з дівчатами в дірект. У своїй сім’ї ми постійно обговорюємо всі події, новини, все ж це навкруги нас.

А мій блог – це про мотивацію, натхнення та жіночність, яку ми маємо підтримувати. Адже від нашого морального стану залежить те, яким буде наше майбутнє і якими у ньому будемо ми. Не страждати та плакати щодня, а доглядати за собою, готувати, планувати своє життя з вірою у нашу найскорішу перемогу. Це теж підтримка наших захисників та захисниць на фронті. Вони борються за те, аби ми були саме такими, з вірою у майбутнє.

- Ви свій біль де виливаєте? Бо багато хто це робить саме в соцмережах.

- Виливаю це у своїх танцях на пілоні. Я людина досить стримана, тому багато готую, мені це подобається, це мій своєрідний антистрес. Я, щоб ви не подумали, не готую у стресовому стані. Спочатку увесь свій негатив я перевертаю на 180 градусів, роблю собі інший настрій і таким чином себе балансую і створюю приємні страви. Адже я, як і всі, прокидаюся, не маючи світла, не маючи води через відсутність світла, чую сирени, як летять ракети і теж отримую негатив та стрес. Але роблю медитації, у мене є свої власні, заспокоююся і йду готувати. Ось такий баланс щодня.

- До речі, про світло і готувати. Знайшла у вас дуже класний варіант сніданку – варені яйця та соус з броколі і авокадо. Все просто, але якщо є можливість це приготувати. Що можна їсти, щоб у цю пору насичувати організм, коли немає світла та газу? Найпоширеніший варіант, звісно, запарити гречку, тут воду можна навіть на свічці підігріти.

- Гречку можна залити й холодною водою, і вона теж буде готова. Я дуже багато у своєму житті подорожувала, і у мене часто не було часу щось собі готувати. В принципі, у магазинах можна знайти безліч варіантів того, чим можна запастися і їсти, навіть не готуючи. Є різні консерви. Наприклад, рибні консерви, печінка тріски або анчоуси. Дівчатам вони особливо дуже корисні. Це продукти, багаті омега-3 кислотами, вони дають нереальну кількість енергії. З’ївши одну баночку печінки тріски, можна наїстися на 6 годин. Ще краще, якщо є можливість поєднати печінку тріски, наприклад, з якимись овочами – огірками, томатами чи морквою. Така їжа, по-перше, втамує голод, ви надовго будете ситими, по-друге, насичить організм необхідними омега-3 жирами і дасть вам гарний настрій. Тому замість того, щоб купити якусь шоколадку, яка користі вам не принесе, обирайте такі варіанти. Є та ж тушонка. Горіхи, які не треба готувати. Якщо людина хоче, вона знаходить. І для цього не треба ні плити, ні води.

Ми з чоловіком дуже сильна команда

- Женя родом з Херсону. У нього лишилися там родичі, знайомі?

- Були знайомі, але вони повиїжджали. Батьки Жені з кимось там тримають зв’язок, зідзвонюються. Люди там радіють, що Херсон – це Україна.

Ми спілкуємося наразі з благодійними фондами, щоб допомогти лікарням у місті. Бо і для мене, і для Євгена це дуже важливо. Хочемо підтримувати діточок, так як ця тема для нас актуальна. Щодо відновлення Херсону у нас багато думок і планів.

- А ваша родина у Дніпрі?

- Так, мої батьки у Дніпрі, у мене там і бабуся, їй вже 80 років. Ми регулярно спілкуємося, за можливості їздимо до них. Вони у мене досить активні, молодці, не вірять, що нас можна зламати. У нас взагалі вся родина досить сильна емоційно, тому ми віримо тільки в перемогу і чекаємо її.

- Ви повернулися у свій будинок під Києвом? Він не постраждав?

- Не постраждав. Але нещодавно біля нас «прилетіло», тому страшно, трохи йокає, але вже нікуди не бігаємо. Ми віримо в нашу країну і розуміємо, що треба потерпіти. Та й вдома завжди краще.

- Не знаю, романтик Женя вдома чи ні, але судячи з тих постів, які він вам пише, між вами сильні почуття. Як війна позначилася на ваших стосунках?

- Не знаю, як так склалося, але ми ще більше зблизилися. Напевно, тому, що лишилися разом – з початку війни увесь час були разом, разом робили різні проєкти, в тому числі й благодійні. Я одразу почала робити свій проєкт з тренуваннями і донатами, Євген - теж. Ми підтримували одне одного.

У нас були складні ситуації на самому початку, бо було велике напруження. Але ми поговорили і зрозуміли одне одного. Бо і мені важко і страшно, я не розумію, як жити далі, і йому теж не зрозуміло, як діяти, роботи немає, ти лишаєшся абсолютно без нічого. Але для нас головне – це лишатися разом, бо ми удвох дуже сильна команда. Ми не просто пара, у якої є величезні почуття, ми дійсно команда. У нас є спільна головна мета – діти, і ми хочемо багато дітей.

У нас продовжуються романтичні відносини. Женя постійно дарує мені квіти, кожного дня ми обіймаємося, цілуємося, просто тримаємося за руки, дуже багато часу проводимо разом, разом обговорюємо всі буденні питання. Він допомагає мені знімати мої відосики. У нас все разом. І це – найголовніше. Тому наше кохання стало тільки сильнішим.

- Виходить, Женя у вас ще й трохи оператором підпрацьовує?

- Ну як підпрацьовує. Він завжди мені допомагав. Йому цікаво, бо він людина артистична, він завжди мені радить: а зніми з цього ракурсу, а тут так зроби, а там - волосся підбери. Він трохи знається, як це правильно робити, тому йому інколи аж кортить мені допомогти. А я, звісно, йому це дозволяю, бо добре, коли є інші руки, які можуть мене познімати.

Женя та Наталія хочуть бути багатодітними батьками. Фото: Instagram.com/tatarintseva.kot/

Хочемо багато дітей

- Він говорив, що ви обговорювали питання про усиновлення дитини. Це він запропонував чи ви разом до цього прийшли?

- Ми почали працювати з лікарем над питанням, щоб завагітніти природнім шляхом. І коли ми вже багато разів спробували і зрозуміли, що це складно для нас, є певні обставини зі здоров’ям, Женя сказав, що є абсолютно різні альтернативні варіанти стати батьками. І якщо ми захочемо всиновити дитину, то ми це зробимо. Тому не можна сказати, що ми прямо в деталях обговорювали це питання.

Ми все ж таки не відкидаємо варіантів, що зможемо самі народити. Ми ще не всі варіанти для себе спробували. Ми, можна сказати, тільки почали, адже деякі пари і по 10 років не можуть завагітніти. Тому зараз пробуємо. Але загалом не проти й всиновити дитинку. Ми абсолютно готові до того, щоб стати багатодітною родиною.

Звісно, хочеться тут і одразу, не дивлячись на війну, на всі ці обставини, в яких ми живемо. Я приймаю гормональні стимулятори, тому якось дуже відчуваю в собі материнство, я готова всіх дітей до себе прийняти, бути мамою і від цього кайфувати. Якщо раніше я наголошувала, що у мене буде одна дитина, що в мене вистачить енергії на одну, то тепер я розумію, що у мене може бути й п’ятеро дітей. Я до цього готова.

- Бачте, війна по-різному усіх розкриває. Хтось боїться, а хтось, навпаки, хоче давати нове життя.

- Мене дуже загартували ці події. Я з кожним роком розумію, що завжди буде складніше. Тобто ти ніколи не будеш мати легкого стану, легких ідеальних умов для себе. Я взагалі людина, яка не любить комфорт, я люблю до нього доходити і з нього вистрибувати. Бо комфорт вбиває всю мотивацію абсолютно. Ти намагаєшся налаштуватися, сідаєш у пір’ячко, і такий – ой, як класно, я на сьомому небі від щастя. А тут на тебе падає війна, і ти розумієш, що оте щастя, оте пір’ячко – це було ніщо. Тому треба не пір’ячко розкладати, а просто рухатися вперед і давати собі можливість отримувати нові емоції. А нові емоції ми можемо отримувати від спілкування з людьми, зі своїми рідними, зі своєю коханою людиною. Ця війна показала, що людина – це найголовніше і найцінніше, важливо мати тих, хто тебе підтримує і завжди поряд з тобою. Наші коти нас підтримували (посміхається). І наші діти нас будуть підтримувати.

- У мене вже навіть сумнівів немає, що ви налаштовані тільки вперед і оптимістично. Що ще собі плануєте?

- Хочемо більший будинок, більше простору. Але зараз розуміємо, що в умовах війни це не просто. Трішки почекаємо.

Зараз працюємо над великою родиною, а там вже будемо працювати, щоб цю родину кудись вміщати. Тому всі плани і дії спрямовані на те, щоб мати багато дітей, великий будинок, а все інше завжди з’являється. Ми разом з Євгеном обговорювали це і зрозуміли: коли ти ставиш цілі матеріальні – ось там буде будинок, стільки-то квадратів, - то це можна мати собі на увазі, розглядати, робитись якісь дії в цей бік, але найголовніше - вдосконалювати себе як людину. Я, як жінка, наприклад, можу вдосконалити себе, ставши мамою. Оце надихає, дає можливість зробити своє навколишнє середовище об’ємним і достатнім.