Катерина Нестеренко: Не всі італійці підтримують РФ, але багато телеканалів симпатизують кремлю
З Катериною Нестеренко ми переносили розмову впродовж тижня, зрештою вдалося зідзвонитися вже опівночі. До війни Катя була ведучою програми «Джедаі» на каналі 2+2, тепер – одна з ведучих телемарафону «Єдині новини». У вільний від марафону час або виступає на італійському телебаченні, або знімає ролики про події в Україні для італійської аудиторії. Власне, це інтерв’ю ми й записували після щойно змонтованого нею чергового відео для YouTube.
Говорили про нас, про те, як італійці дивляться на війну в Україні та чому деякі італійські телеканали симпатизують кремлю.
Колеги жартівливо називають маму «спеціальний агент тьотя Іра»
- Катю, ви залишилися у Києві і приєдналися до загальнонаціонального телемарафону «Єдині новини». Чому вирішили не виїжджати?
- Я навіть не розглядала інший варіант. У мене немає дітей, тому крайньої необхідності евакуюватися не було, як, наприклад, у колег-дівчат з малечею. З перших днів війни мені писали друзі із Сицилії і наполягали на тому, щоб я виїжджала, казали, що тут буде пекло. Ці розмови були до Бучі, Ірпеня... Тоді я їм не вірила. Мені здавалося, що все обійдеться, що люди не можуть влаштувати таке жахіття у XXI столітті. Виявилося, що русня може. Тоді я думала лише про те, чим можу бути максимально корисною у Києві. Тому вирішила залишитися і тримати інформаційну оборону.
У перший день війни отримала дзвінок із офісу: приїжджай на нічний ефір! І я поїхала без роздумів. Зібралась за лічені хвилини, не дивлячись дістала з шафи якийсь піджак, косметику і побігла на нашу першу імпровізовану студію, яку колеги оперативно організували у бомбосховищі.
Був вечір, розпочиналась комендантська година, стояли перші блокпости – це вже не був мій мирний Київ, вже йшла війна. Дорога була тривожною, кожну хвилину я думала: «Прилетить зараз чи ні?». Та коли зайшла у ту маленьку кімнату, що стала для нас з колегами студією, відчула себе на своєму місці. З тієї ночі я розуміла, що точно не поїду. Свій перший воєнний ефір я провела з Єгором Гордєєвим та Ігорем Цигаником. Лише дві камери, замітки від руки на папірцях, включення з телефону, ніяких підкажчиків – було страшно, але панувала атмосфера неймовірного опору. До речі, роботу вдалося налагодити доволі швидко: ми почали готувати повноцінні тематичні блоки, сюжети, запрошувати експертів.
В ефірі телемарафону «Єдині новини». Фото: 2+2
- Як родина відреагувала на ваше рішення? Думаю, всі мами радили дітям їхати з міста, яке було під активним обстрілами.
- Перша думка була «а може, дійсно треба їхати?!» Мама – емоційна людина, вона дуже переживає. Тим більше, що наш дідусь був льотчиком і пройшов Другу світову війну. Для нас це не просто історія, про яку ми читали у книжках, це минуле нашої родини.
Пам’ятаю, як малою на свята приміряла дідусеву військову форму. Про це неможливо забути. Тому, коли сталася російсько-українська війна, для мене і мами це був шок: «Як це – росія на нас напала?!» Якби моєму дідусеві сказали про це, він би не повірив.
Але попри усі переживання мама тримається і повністю мене підтримує. Усі три місяці війни вона зі мною. Ми разом доєдналися до нашої другої студії, усі співробітники її знають і жартівливо називають «спеціальний агент тьотя Іра». Вона постійно читає новини, допомагає мені, якщо бачить щось цікаве, звертає на це увагу.
- Вам довелося розлучатися з коханою людиною? Для багатьох війна стала складним випробуванням стосунків.
- Якщо є час і можливість, то ми бачимося. Хоча це буває вкрай рідко. У перші дні ми змушені були роз’їхатися, але у стосунках нічого не змінилося. Звісно, не без накручувань і надумувань, як буває у стосунках на відстані (усміхається). Але з цим можна впоратися.
Я взагалі вважаю, що варто стримувати перші сильні емоції, і перед тим, як щось сказати чи написати, краще полічити до десяти, а вже потім вирішувати – відправляти це чи ні. Десь можна піти на поступки, десь промовчати. Стрес, нерви, загальна втома – все це дається взнаки, тому поспішати з різкими заявами не варто.
З мамою. Фото зроблене ще до війни. Фото: Особистий архів Катерини Нестеренко.
У соцмережах несеться шквал дезінформації
- Ви писали, що змінилися. Зрештою, як і кожен із нас. Що змінилося у вас?
- Я стала більш терплячою. Як виявилося, витримка – наша головна зброя. Перестала звертати увагу на дрібниці, змінилися пріоритети. Тренди, естетство у кулінарії, відпочинок – все це відійшло на другий план. Замість цього з’явилася купа новинних телеграм-каналів, аналітиків, а мій телефон забитий фото та відео війни.
Розмови з друзями набули іншого відтінку. Звісно, ми намагаємось відволіктись і переключатися, але уникнути військової теми неможливо. Змінилося ставлення до людей – з кимось перехотілося спілкуватися, і без образ та сварок зв’язок перервався.
Немає ніякої стабільності, що насправді для мене тяжко. Я кілька років щовечора виходила у прямі ефіри «Джедаів». А тепер працюю без чіткого графіку: ефір може бути о 5 годині вечора, а наступного дня – о 3-ій ранку. Більше немає довгострокових планів, лише на 2-3 дні. Це моя нова реальність. Я вірю в ЗСУ і нашу Перемогу, але розумію, що у нас сильний противник і у нього криваві цілі.
- Війна відкидає зайве. Що для вас важливо зараз?
- Найважливіше для мене, щоб усі рідні були на зв’язку та здорові. Як виявилось, для щастя потрібно вкрай мало.
- Особисто ви як не даєте собі розклеїтися?
- Коли розумію, що втомилася, то включаю якесь відео. Перший місяць взагалі не могла змусити себе переглянути кіно, тому, зізнаюсь, почала дивитися ТіkТоk. Добре відволікають пробіжки та прогулянки. Якщо вдається просто пройтись, змінити картинку, випити кави і пофантазувати про майбутнє – це вже маленьке щастя і велика перемога.
- До речі, у вас були скетчі у соцмережах з хештегом #ненадотрындеть. Про що зараз не варто триндіти? Особливо у соцмережах, де багато постів чи коментарів просто зводиться до образ.
- Насамперед мене дратує неперевірена інформація. У соцмережах несеться шквал дезінформації. Російська пропаганда, як велика машина, була запущена ще за радянських часів, і вона продовжує працювати, тепер - у соцмережах. А користувачі ведуться на фейки, поширюють їх та обговорюють, сперечаючись та ображаючи один одного у коментарях. Це марна справа.
Не варто читати неперевірені телеграм-канали та звертати увагу на повідомлення на кшталт «сусідка сусідці порадила, тому що її кум працює у якомусь штабі». Зараз дуже багато маніпуляцій, шахраїв, вже навіть з’явилися ворожки, які роблять прогнози на війну, – вони спливають у стрічці не просто так. Вони сіють сумніви і зраду. Краще виділіть собі годину на добу для перегляду телемарафону та читайте офіційні джерела інформації. Бережіть своє здоров’я – емоційне у першу чергу.
- Шукати зрадників – особливість українського менталітету?
- Ні. Зрада – просто український мем. Я впевнена, що бажання знайти зрадників – це особливість людської натури. Коли відбуваються негативні події, людина хоче зрозуміти причину і починає шукати винних. В Україні ми говоримо «зрада». В інших країнах все так само, просто називають це явище по-іншому.
Телеведуча виступає на італійському телебаченні, де розповідає про війну росії в Україні. Фото: Facebook.com/katya.nesterenko
Італійський інформаційний простір – це взагалі інший світ
- Ви 5 років жили на Сицилії, тож, напевно, добре розумієте італійців, маєте там знайомих. Що вони знають про нашу війну? Яке їхнє ставлення?
- Колеги дуже по-різному реагують. Ті, кого знаю особисто, виказують слова підтримки та просять допомоги в інформаційному плані, щоб отримати повну картину та донести її до своїх глядачів і читачів. Насамперед питають про історії людей. Шукають тих, хто міг би з перших вуст розповісти, що тут відбувається. Дуже уважні італійці до теми дітей.
Є такі, що знаходять мене через соціальні мережі та просять коментарі для матеріалів, які видаються мені, м’яко кажучи, дивними.
- Що маєте на увазі?
- Українці дуже люблять італійську кухню, стиль та природні красоти, але мало хто розуміє, що відбувається в італійському інформаційному просторі. А це взагалі інший світ. І цей світ сповнений російських експертів, путінських пропагандистів, сумнівів щодо подій в Україні та питань, а чи справді була Буча… Як би це не було прикро і неприємно, але це реалії.
Коли мене почали запрошувати на великі італійські ток-шоу, я відразу відчула потужний російський вплив на їхні медіа. Наприклад, на одному з ефірів La7 показали повністю фейковий сюжет з Маріуполя, у якому журналіст-італієць (який, до речі, є у базі «Миротворця», а у Європі визнаний членом забороненої фашистської організації) включається з тимчасово окупованої території Донецька. Виникає запитання: а для чого ви запрошуєте українських журналістів? Просто для позначки?
Не всі італійці підтримують росію, але центральні приватні канали дуже симпатизують кремлю. Це важко не помітити. Остання історія, коли в ефірі Rete4 з пропагандистською промовою з’явився Лавров. Ця зухвалість обурила навіть прем’єр-міністра Італії Маріо Драгі, який розкритикував дії редакції.
Чесно, я дуже втомилась. Від брехні. Щоб розповісти, що насправді відбувається в Україні і як російська пропаганда прямо тут і зараз переписує історію, я вирішила знімати короткі інформаційні ролики для італійської аудиторії. На моєму YouTube-каналі вже є кілька серій: про трагедії українських міст Буча, Гостомель і Бородянка, фільтраційні табори у Маріуполі, мародерство російської армії та крадене росією українське зерно, яке путін тепер продає, торгуючись за газ і санкції.
- Зрозуміло, що ток-шоу будуються на різних точках зору, скандальчиках, бо це рейтинги. Але чи правда, що вам запропонували вийти в ефір з Соловйовим? Це вже занадто.
- Так, це відбулося у програмі La7. Саме тоді показали переповнений фейками сюжет Мауріціо Веццосі, про який я згадувала раніше. На відео двоє чоловіків сумнівної зовнішності несуть мішки начебто із пшеницею і кажуть: «Оце залишили українські військові, а ми зараз будемо їх розвозити по церквах людям». Якщо подивитися уважно, то на торбах написано, що там не зерно, а будівельні матеріали. Під час ефіру я дуже сильно обурилась і запитала ведучого, хто цей журналіст – він штатний чи фрілансер, чому та на яких правах він знаходиться у Донецьку під час включення!? Мене швиденько перервали і пообіцяли, що ми обговоримо це наступного тижня. Але перед черговим ефіром мені зателефонувала редакторка і з неймовірно щасливим голосом заявила, що в програмі буде Соловйов: «Це ж як путін в ефірі! Ти зможеш з ним поговорити один на один та поставити всі запитання». Ви серйозно?! Про який діалог може йти мова, коли ви запрошуєте «путінського Геббельса»? Я не хотіла і не хочу бути на одному майданчику з пропагандистом. Тому відразу відмовилась брати участь у цій провокації. Більше з цією редакцією я не співпрацюю.
- Дехто радить не дивитися російських пропагандистів, інші вважають, що варто аналізувати і робити власні висновки. Як треба робити, на вашу думку?
- Мене не вистачає на тривалий перегляд рашистів. Тримаю себе в руках, але бере відчуття образи та огиди із перших секунд. Однак коли працюєш в інформаційній сфері, доводиться іноді слухати і те, що видають рупори кремля. Для збереження власної психіки я б не радила цього робити нашим глядачам. Люди живуть в інший реальності, яка, на жаль, прийшла до нас. Я дуже вірю у нашу Перемогу, в те, що станеться вона найближчим часом і перед нами не буде стояти запитання «слухати рашистів чи ні?».
- Ліберальні російські журналісти існують?
- Якщо такі існують, то вони не знаходяться на території рф чи не користуються російським паспортом. А ще я завжди пригадую вираз Володимира Винниченка: «Російська демократія закінчується там, де починається українське питання».
У свій день народження. Фото: Facebook.com/katya.nesterenko
У день народження просто хотілося, щоб було спокійно
- 19 травня у вас був день народження. Ви розповідали, що зазвичай святкуєте свій день десь у мандрівках. Яким цей день був для вас тепер?
- День народження пройшов у маленькому родинному колі. У мене був вихідний, ми прогулялися, зайшли повечеряти, а з початком комендантської години святкування закінчилося (усміхається). Мені не хотілося гучного свята. Просто, щоб було спокійно, щоб не було потреби постійно заглядати у соцмережі та моніторити новинну стрічку. Сподіваюся, наступного року так і буде. Гулятимемо до світанку Києвом з рідними і друзями, які нарешті повернуться додому. Або ще краще – влаштую собі подорож Україною і гайну кудись на південь, до нашого моря.
- Що найперше хочеться зробити, коли ми переможемо?
- Одягну свою найкрасивішу вишиванку, візьму найбільший прапор і разом з друзями піду на Майдан святкувати нашу Перемогу.
