• Головна
• Події

Фото: ФБ Андрія Небутова

Майже щодня ми отримуємо із Київської області трагічні звістки. Про вбитих у Бучі, Бородянці та Ірпені, про похованих у підвалі житлового будинку чоловіків зі слідами тортур та кульовими пораненнями, про розстріляну машину, в якій сім'я з дитиною намагалася врятуватися.

Як працюють у цих умовах правоохоронці, як документуються злочини окупантів, «КП в Україні» розмовляє з начальником Головного управління національної поліції Київської області генералом Андрієм Нєбитовим.

Не всі завали ще розібрані

- Андрію Анатолійовичу, чи вся деокупована територія Київської області обстежена, чи чекати нам ще новин про трагічні знахідки?

Андрій Небутов. Фото: ФБ Андрія Небутова

- Спочатку було обстежено практично всю територію, де знаходилися окупанти і велися бої. Але ми продовжуємо отримувати інформацію від місцевих жителів щодо обставин, пов'язаних із нападом російської армії. І чим більше людей повернуться до своїх будинків, оглянуть подвір'я, свої підвали, тим більша ймовірність, що ми знову знаходитимемо тимчасові поховання. Ви ж знаєте, що останки загиблих під час Другої світової війни знаходять і досі.

Я думаю, що кількість жертв може сягнути тисячі. До моменту нашої розмови вже було оглянуто слідчими та вивезено 806 тіл цивільних жителів. Але не всі завали ще розібрано. 200 людей вважаються зниклими безвісти. Трагічні цифри продовжать зростати. Можливо, не так швидко, як у перші дні нашої роботи, але зростатимуть.

- Як документуються воєнні злочини? Сьогодні цим опікуються правоохоронці, правозахисники, групи адвокатів, журналісти створюють спеціальні проекти. Це правильно, що робота дублюється?

- Наразі ХХІ століття. Не лише правоохоронці та журналісти, але кожна людина має засоби фіксації. Будь-хто може документувати, фіксувати, і всі ці факти будуть представляти цінність.

Такі злочини – це підслідність Служби безпеки України, і вона робить свою роботу. Але в СБУ не більше 40 слідчих на всю Київську область. Тому у повному обсязі працюють і наші слідчі, підключено слідство Києва та Держбюро розслідувань. Головна мета – процесуально правильно зафіксувати увесь цей жах. У процесі ми відпрацьовуємо механізм документування, бо з такими масштабами ніколи не стикалися. Половина столичної області стала місцем злочину.

Для узагальнення є координуючий орган – це Офіс генерального прокурора. Щоб могли брати участь якомога більше суб'єктів надання інформації, створено електронний ресурс. Будь-який свідок може вносити туди інформацію за умови збереження конфіденційності.

Біля Макарова окупанти розстріляли з БМП цілу сім'ю: 2-річну дитину, 14-річного підлітка та трьох жінок. Фото: ФБ Андрія Нєбитова

Пошук зниклих відпрацьований до дрібниць

- У Київській області разом із поліцією працюють французькі жандарми. Яка їхня місія? За законом іноземні органи не можуть проводити розслідування на нашій території.

Давайте відкрито говорити, що воєнні злочини у Бучі, Бородянці, інших містах та селах мають світове значення і є трагедією не однієї Київської області, не однієї України, а всієї планети. Все людство має дати жорстку оцінку діям Росії.

- У соцмережах дуже багато оголошень про розшук рідних та близьких. Як поліція веде цю роботу, куди можна звертатися?

- Цей процес давно організований та унормований. Люди, навіть якщо не перебувають на території Київської області, можуть подавати заяву до найближчого відділу поліції у письмовому чи електронному вигляді. Вся інформація стікається до нас.

Є тіла, які не впізнані, але ми все правильно відпрацьовуємо. Робиться повний опис тіла – зріст, приблизний вік, одяг, особливі прикмети. Якщо родич на місці, відбирається зразок ДНК та заводиться у відповідну базу.

Коли люди звертаються до нас, ми одразу пропонуємо направлення до спеціальної лабораторії, щоб родичі першої лінії здали ДНК, які можна порівняти із зразками, взятими у загиблих.

- А якщо людина перебуває за кордоном, адже багато хто з початком війни поїхав до країн ЄС?

- Вони можуть там здати зразки, передача буде здійснюватись у рамках міжнародної правової допомоги.

Але я хочу зазначити, що не всім треба чекати на трагічні новини. Зниклий може бути серед живих. Є люди, у яких відібрали або вони самі втратили телефони, записники, не пам'ятають номерів і не можуть вийти на зв'язок із рідними.

Серед убитих у Бучі – старший лейтенант поліції Юрій Чабах. Його тіло виявили у братській могилі. Фото: ФБ Андрія Нєбитова

Скарги на нестачу поліції – це наша «совкова» спадщина

- На деокупованих територіях усі відділення поліції вже працюють?

- Поліція працює у кожному населеному пункті, особовий склад посилено. Ми взяли додаткові сили зі Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської областей, щоб збільшити присутність поліцейських та якнайшвидше зібрати свідчення людей, усі заяви щодо злочинів.

Ми поспішаємо, бо розуміємо: ті, хто втратили свої будинки, можуть виїхати. Незважаючи на те, що тиждень тому не було світла, води, ми брали Starlink, брали генератори і повністю запустили поліцейські управління та патрулі.

- А ось тим, хто зміг відвідати свої зруйновані міста, здається, що поліції замало. Тому що багато квартир розкрито, речі зникають.

- Скарги на нестачу поліції – це наша «совкова» спадщина. Поліції у нас достатньо і набагато більше, ніж у багатьох країнах Європи. У Європі крадіжка з квартири – це не злочин, і ніхто на виклик не приїде, якщо на нього доведеться витратити більше грошей платників податків, ніж викрадено з житла. Це я кажу відповідально, оскільки вивчав практику європейських країн з боротьби з майновими злочинами.

Винні будемо ми самі, тому що не виконували рекомендації лікаря з профілактики хвороби.

- Але наразі не мирний час, наразі війна...

- Так, війна. Ворог готувався до відступу два дні і за цей час зайнявся масовим пограбуванням квартир. Ми всі переговори, всю телефонію знімали, тож це об'єктивна інформація. І все це легалізуватиметься і використовуватиметься у загальному кримінальному провадженні.

Щодо мародерства, то воно, звичайно, є. На жаль, це продукт нашого суспільства, наше недопрацювання, тому що в Данії чи Норвегії сусід навряд чи крастиме у сусіда.

А в нас це є. Ми зареєстрували більше 150 кримінальних справ з мародерства, 40 осіб затримано, отримали підозри. Суд іде нам назустріч та призначає арешт. Максимальний термін за такі крадіжки – 6 років.

- Але й якісь запобіжні заходи, мабуть, можуть бути?

– Ми стали ініціаторами деяких моментів. Перше – серйозно переглянули вплив тероборони на перевірку тих чи інших об'єктів, бо виникали питання. Друге – я особисто був ініціатором якнайшвидшого повернення за своїми адресами чоловіків, які розуміють ситуацію та можуть захистити майно. За умови, звичайно, що вони не ходитимуть вулицями до повного їхнього розмінування. Але свої будинки та комплекси вже можуть захищати.

Так, дуже багато людей до Ірпеня повернулися. Але проблема ще й у тому, що половина міста без зв'язку. І з поліцейськими групами ми іноді не можемо зв'язатися по дві години. Тому що вони у глухій зоні.

Поряд із українськими правоохоронцями злочини російських окупантів розслідує і головний прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан. Фото: facebook.com/VenediktovaIryna

Як вивозити техніку

- Дуже багато хто хоче забрати речі. Але при виїзді з того ж таки Ірпеня поліція перевіряє, чи не везуть техніку. Як можна довести, що це твій телевізор, мікрохвильова піч?..

- Перевірятимуть на виїзді обов'язково. Таке рішення ухвалено саме у зв'язку з мародерством. Тому треба мати документи – свої та документи на побутову техніку. Бажано документи на квартиру, якщо у ній немає прописки. Наприклад, договір купівлі-продажу. Ось документ, ось телевізор, ось паспорт на нього, підтвердження адреси.

– А якщо паспорт на техніку загублений?

– Тоді краще не поспішати. Тому що ось приклад. Людина везе сейф, каже: він мій, у метушні загубив ключа. Якщо дозволити проїхати, потім може з'явитися справжній господар сейфа з ключем і паспортом на нього. І пред'явити претензії, як поліція припустилася вивезення викраденої речі.

Або ось пограбували АТБ, ми починаємо проводити слідчі дії. А люди кажуть, що сиділи у підвалі і директор дозволив їм забрати товари.

Ситуація складна, вона виникла не з нашої вини, і люди мають це розуміти. Ми всі опинилися у скрутному становищі.

- Куди звертатись, щоб дізнатися, а раптом зниклі речі знайдені, відібрані у мародерів?

- Треба звертатися до поліції, питати. Якщо ловимо мародера, допитуємо, де він крав і як. Нам теж важливо, щоб постраждалі прийшли, упізнали свої речі та отримали на відповідальне зберігання, тобто могли ними користуватися.

- Зараз багато повертальців у розгубленості: де безпечно, куди йти, кому розповідати про пошкоджений будинок чи розбитий автомобіль? Якщо людина підійде до поліцейського і поставить запитання, вона може розраховувати на допомогу?

– Поліцейський зобов'язаний відповісти на всі запитання. Розбиті автомобілі, розбиті будинки – все це фіксується оперативно-наслідковими групами. Поліцейський повинен допомогти як мінімум інформацією, як поводитися і куди звертатися для оформлення.

Поліція на Київщині працює цілодобово. Фото: ФБ Андрія Нєбитова.

Живемо, спимо, їмо на роботі

- Ви сказали, що всі у скрутному становищі і що з такими завданнями поліція ніколи не стикалася. Чи вистачає на все сил, який режим роботи?

- Сил вистачає, працюємо у посиленому варіанті, як працювали і до війни, а з початком вторгнення зайняли казарменне положення. Із 24 лютого додому ніхто не їздив. Живемо, спимо, готуємо, їмо на роботі. 12 годин працюємо, 12 - відпочиваємо. Це складний графік, але інакше не виходить.

Наразі триває процес розмінування, процес зачистки, встановлення колаборантів, збір інформації щодо пошкоджень, пошук та огляд трупів. А у пріоритет поставили ще й пошук людей, які можуть намагатися наживатися на гуманітарній допомозі.

- А повсякденні злочини? Чи є звернення із серії тих, які були у мирний час?

- Загальнокримінальні злочини скоротилися практично у десятки разів. Люди виїхали, і ситуація зовсім інша. Збереглися побутові вбивства на ґрунті вживання алкогольних напоїв, але й вони впали у кілька разів.

- Судячи з новин, ви продовжуєте ловити наркодилерів та самогонників.

Щодо алкоголю, то його вживання призводить до незворотних наслідків. Найбільше хвилювали люди, які в ТРО отримали багато зброї, у тому числі автоматичної, тож важливо, щоб вони зберігали тверезий розум і приймали зважені рішення. Озброєна людина у стані алкогольного сп'яніння – це небезпека для оточуючих.

Заборона на продаж алкоголю завдає бюджету збитків, але життя людини дорожче. Тому боролися і боремося із підпільними "наливайками", самогоноварінням.

Тих, хто не повернувся на службу, вже звільнили

- Як взаємодієте з теробороною?

- Тероборона – це структурний підрозділ Міністерства оборони. І наші, і їхні представники, представники інших служб входять до штабу командування військово-цивільної адміністрації Київської області. У цьому штабі координується ухвалення всіх рішень.

ТрО виконує функції військового командування та забезпечує силову підтримку на блокпостах. Але старшими на блокпостах призначено поліцію, тому що ми маємо структуровану систему комунікацій та вертикаль підпорядковань.

- Поліцейські мали вибір: їхати зі своїми сім'ями чи залишатися на службі? Адже вони такі ж люди, як усі.

- Якщо запитаєте, як я вчинив, то було так. Зателефонував дружині по телефону, дав усі необхідні інструкції, дружина зібрала трьох дітей та виїхала у вказаному мною напрямку. Без супроводу, без спеціальної машини. У мене й думки не було, що я своїх співробітників, мешканців області кину та поїду забезпечувати безпеку сім'ї.

Ми були не проти, щоб поліцейські самі вивозили сім'ї, якщо іншої можливості не бачать. Але просили протягом доби повернутись на роботу. Правду скажу: дехто не повертався. І чоловіки, і жінки, які вважали, що їхнє життя дорожче, ніж життя колег. Думаю, ці люди помилилися із професією, до 70 людей ми вже звільнили.

- Але ж і правда бувають різні ситуації. Наприклад, просто немає кому довірити дітей.

- На початку березня було видано наказ голови Національної поліції, який врегулював такі ситуації. Якщо жінка чи чоловік самотужки виховують дітей, вони мають право виїхати на іншу територію та там зареєструватися. Таке ж право отримує один із подружжя, якщо обидва працюють у поліції, рятувальній службі, служать у ТрО.

Але деякі вирішили, що можуть виїжджати з чоловіками та дружинами, які мають цивільну професію. До таких теж поставилися лояльно - давали можливість звільнитися за власним бажанням або переїхати для роботи у безпечніший район області.

Я не засуджую тих, хто виїхав і не повернувся. Хтось уміє боротися зі страхом, хтось ні. Бо страшно всім, не бояться лише дурні та божевільні. І, до речі, багато жінок, багато молодих дівчат залишились. Я навіть виставляв в інтернет їхні фотографії.

- Писали, що в одному з обласних центрів поліцейські, які покинули роботу з початком війни, влаштовували мітинг проти звільнення.

- Я не знаю, як там ухвалювалися рішення. У нас перспективи для тих, хто виїхав, будуть сумні. Якщо подаватимуть до суду, це будуть публічні процеси. Не тому, що я так хочу. Тому що на суд прийдуть ті, хто лишився. У поліцейських нині змінився запит на відчуття справедливості. Ті, хто переніс наразі ці навантаження та труднощі, не пустять до себе у товариші та товариші по службі тих, хто злякався і втік. Тому що поліцейські, які чесно виконують свій обов'язок, теж мають сім'ї, їх теж люблять діти та дружини. Залишаючись на службі, вони ризикували подвійно - за себе та за тих, хто злякався.

Від мене велика вдячність і велика повага до всіх, хто залишився на робочому місці. А якщо суд поверне на роботу когось із втікачів, комфортного життя йому не буде, все одно доведеться піти. Принаймні доки я на цьому місці.