Завантажити ще

Пенелопа Крус і Педро Альмодовар: про неідеальних жінок та довіру один до одного

Пенелопа Крус і Педро Альмодовар: про неідеальних жінок та довіру один до одного
Фото: VLG.FILM

З 3 лютого в українських кінотеатрах розпочався прокат нового фільму Педро Альмодовара “Паралельні матері”, який минулої осені з тріумфом пронісся світовими фестивалями. Картина принесла виконавиці головної ролі Пенелопі Крус перший у її кар'єрі приз за найкращу роль Венеціанського кінофестивалю - престижний кубок Вольпі, а Альмодовару - захоплені відгуки в західній пресі про його першу спробу поєднати щемливу мелодраму про жіночу долю з драмою про складне історичне минуле,  яке вплинуло чотири покоління іспанців.

Фільм розповідає про мадридського фотографа Дженіс (Пенелопа Крус), яка несподівано вагітніє від свого нового коханця і має намір залишити дитину. У клініці вона знайомиться з юною Аною (Мілена Сміт), яка вже встигла пережити надто багато травм. Їхні діти народжуються в один день, і волею долі вони виявляються пов'язані назавжди.

Ми поговорили з творцем стрічки Педро Альмодоваром та його музою Пенелопою Крус про їхній новий фільм і беззастережну довіру один до одного.

- Педро, Пенелопо, вітаємо вас з виходом "Паралельних матерів", які отримали позитивний відгук у всіх країнах, де вже встигли вийти, незважаючи на те, що контекст вашої історії зачіпає історичне минуле Іспанії, яке далеко не кожному відомо.

П. А.: Спасибі велике! Навіть більше – воно невідоме і багатьом іспанцям, особливо молоді. Тому для мене було так важливо зробити історію з людським обличчям. Тільки так, як на мене, найкраще спрацює те важливе, про що ти хочеш сказати. У центрі має стояти людина, тоді б не сталося цієї травми, відлуння якої досі переслідує моїх героїв. Думаю, це мій політичний фільм.

Звичайно ж, це історія про двох головних героїнь, але мені хотілося пов'язати сюжет із минулим персонажа Пенелопи та її сім'ї. Мені дуже хотілося розповісти правду про масові поховання загиблих у ті роки. Саме цю правду і намагається дізнатися Дженіс, хоча її прагнення докопатися до істини трохи суперечить вчинкам у власному житті, коли йдеться про щирість.

У цьому полягає головний конфлікт цієї історії. Не всі знають, що Іспанія займає одне з найвищих місць за кількістю зниклих безвісти людей. І доки масові поховання тих, хто загинув під час Громадянської війни, існують, війна триває. Саме час остаточно закрити цей жахливий період історії Іспанії, який луною проноситься через долі людей досі.

Героїв фільму поєднує і луна Громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років. Фото: VLG.FILM

Героїв фільму поєднує і луна Громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років. Фото: VLG.FILM

- Пенелопо, ваша Дженіс справді суперечлива постать, але зіграли ви її з такою емпатією та добротою, що очевидно – ви відчуваєте симпатію до неї.

- Коли Педро вперше розповів мені про проект, він одразу розповів мені про дві речі: це буде кіно про неідеальних жінок, неідеальних матерів і про наше спільне минуле. Мені цього було достатньо. Я щаслива, коли читаю сценарії, де головні героїні не "хороші" чи "погані", а складні. Адже саме так найчастіше буває у житті. Люди можуть бути нещирими, можуть чинити неправильно, але те, як вони реагують на життєві виклики, які рішення приймають зрештою – це робить їх цікавими та живими. Дженіс - одна з моїх найулюбленіших героїнь саме завдяки своїй неідеальності. Ідеальності не існує, і дуже несправедливо, і навіть часом травматично, вимагати її від людей. Якщо бути чесною, то Педро ніколи не пропонував мені грати "ідеальних людей", я взагалі не думаю, що ти їх колись писав (сміється - прим.).

П. А.: Ні, звичайно, я поділяю твій погляд на людську природу та те, якою її варто показувати.

- Тож тому ви так давно разом працюєте? Педро, роль Дженіс адже писалася спеціально для Пенелопи?

- Я вперше побачив Пенелопу у фільмі "Шинка, шинка" у Бігаса Луни. Досі пам'ятаю той кінотеатр, у якому дивився фільм майже 30 років тому, і те, наскільки був вражений її роботою. Пенелопа була зовсім молодою, але грала надзвичайно глибоко. Вона була надзвичайно правдоподібна і оригінальна, мала неймовірну силу в такому юному віці. Пам'ятаю, як подумав, виходячи із кінозалу, що з цією акторкою дуже хотів би попрацювати.

На щастя, мені поталанило з нею познайомитися, вже й не згадаю коли, але вперше зняв я її тільки в «Живій плоті» в 97-му, просто тому, що у мене не було ролей для актриси її віку. У тому фільмі вона мала всього вісім хвилин екранного часу, але я досі впевнений, що Пенелопа фактично «вкрала» увагу глядача в інших акторів.

З того часу ми з Пенелопою стали близькими друзями, вона для мене – член сім'ї. Нам пощастило, ми абсолютно одне одного розуміємо, у спільній роботі це допомагає. До того ж вона неймовірно фотогенічна, це, безумовно, також дуже важливо. Знаю, коли пишу новий сценарій, Пенелопа чекає, що вона буде першою, хто його прочитає. Особливо якщо у ньому буде героїня її віку. Так і відбувається: щойно народжується героїня, яку могла б зіграти Пенелопа, я відправляю сценарій спочатку їй.

Крім краси та фантастичної фотогенічності, у Крус є одна приголомшлива якість - її сліпа віра в мене. Вона вірить у мене більше, ніж я сам у себе.

П.К. Ти ніколи не розчаровував, ні в творчому, ні в особистому плані, тому, звичайно, я довіряю тобі беззастережно. Я, правда, розумію, як мені пощастило зустріти такого автора та режисера. Це величезна рідкість у нашій професії. Повага, якою оточує Педро на зйомках, на попередньому етапі - це абсолютно неймовірне відчуття.

Долі персонажів Пенелопи Крус та Мілени Сміт пов'язали дитину. Фото: VLG.FILM

Долі персонажів Пенелопи Крус та Мілени Сміт пов'язали дитину. Фото: VLG.FILM

- Пенелопо, вперше ви зіграли маму значно раніше, ніж стали матір'ю у житті. Зараз у тих самих “Паралельних матерях” ваш підхід якось змінився?

– Ні, не думаю. Тим більше, що Дженіс стає мамою вперше, звичайно, вона буде надобережною, надакуратною, не дуже впевненою в тому, що вона робить уперше. Коли я в роботі, я намагаюся бути героїнею, а не версією Пенелопи Крус. Я б не назвала це методом чи ще якимось спеціальним терміном, але головне для мене – не особистий досвід, а сценарій, режисерські вказівки, взаємодія із моїми колегами на майданчику. Я завжди дотримувалася цього принципу, і я майже впевнена, що Хав'єр (Бардем – чоловік актриси, – ред.) порадив мені це на зйомках того самого фільму “Шинка, шинка”, про який говорив Педро. Мені не дуже просто давалися відверті сцени, тому що я все ще дуже соромилася, і ця порада - впустити в себе персонажа, діяти за сценарієм, за баченням режисера - мені дуже допомогла. Але Хав'єр мене запевняє, що це був не він, хоч він теж так вважає (усміхається).

- Педро, під час пандемії вам вдалося зняти одразу два проекти - короткометражний фільм "Людський голос" та "Паралельних матерів". Як це вийшло?

- Для мене знімальний процес завжди був своєрідною втечею від повсякденності: він переносить в іншу реальність, де я почуваюся значно краще. Тому, коли я зрозумів, що до мене підходить паніка через кошмарну ситуацію і потік новин, то пішов цілком у роботу. І досить швидко закінчив відразу обидви чернетки, і до “Голосу…” і до “Матерів…”, про які думав ціле десятиліття. З “Людським голосом” мені дуже пощастило, коли я дізнався, що Тільда Суінтон гостюватиме в Мадриді, ховаючись від пандемії. Ми швидко закінчили цей проект, привезли його до Венеції на честь спеціальної нагороди Тільди, нас дуже тепло зустріли. А після повернення я відразу приступив до “Паралельних матерів”. Це був ідеальний час і для Пенелопи, тому що я не зробив би цей фільм без неї, і рівно через рік знову був у Венеції. Це неймовірний досвід.

- Пенелопо, у Венеції ви тепло дякували Мілені Сміт, яка зіграла другу головну героїню фільму, сказавши, що без її Ани не було б вашій Дженіс. Ви б порадили українському глядачеві запам'ятати цю дівчину?

- Без сумніву! Мілена Сміт - відкриття цьогорічного світового кіно, вона неймовірна актриса і дуже цілісна особистість. Без її приголомшливої гри в нас би не вийшов такий чудовий фільм.