• Головна
• Шоу-біз

31 січня на каналі «Україна» відбудеться прем'єра 44-серійного фільму «Водна поліція». Перші дві серії вийдуть о 14:30, а з 2 лютого наступні серії можна буде побачити о 17:00 з понеділка по четвер.

Одну з головних ролей – капітана Руслана Мамаєва – зіграв актор Артур Шурипа. Він розповів, чому саме навчив акторок під час перерви, з ким із дівчат виник особливий зв'язок, який помітили всі на майданчику, і чому зірка серіалу готовий приймати у своєму житті як плюси, так і мінуси.

- Артуре, кого ви граєте в серіалі «Водна поліція»?

Мій персонаж – оперативник Руслан Мамаєв. Він амбітний молодий чоловік, до того ж авантюрист і певною мірою азартна людина.

- Зйомки проходили в різну пору року. Коли було важче працювати?

Коли ми влітку запускалися, у мене паралельно був ще один проєкт, і я тоді встигав набагато більше. Навіть займатися в залі. Надворі було ще тепло, світило сонце. Але як тільки настала осінь, було вже тяжко і морально, і фізично.

Ми дуже тепло одягалися, а з огляду на те, що в серіалі багато екшену, нам доводилося постійно бігати, битися й падати. Але коли на тебе багато одягу – це незручно: ми швидше втомлювалися.

- У серіалі глядачі побачать дві пари оперативників. Одну з них зіграли ви й актриса Катя Скрипко. Які враження від роботи?

У нас все було чудово! Ми обоє молоді, але поводилися як тато й донька. (Посміхнувся.) Я називав її «Вермішелька», бо Катя кучерява й постійно їла вермішель із сосисками.

Актори Артур Шурипа и Катя Скрипко

- Були такі сцени, де замість Каті на майданчику з вами грала інша актриса?

Якось я працював у парі з Милою Римар. І ось що цікаво – з першого дня між нами з'явився дуже крутий зв'язок. Незрозуміло, чим він був обумовлений, але мені здається, що зміни помітили всі, хто був на майданчику.

- Багато хто впевнений, що зйомки – це невтомний процес. А як все насправді відбувається?

Хлопці в нашому проєкті дуже люблять свою роботу. Вони весь час перебували на майданчику, але не показували, що втомилися, замерзли, що їм хочеться додому. Кожен робив усе, що було в його силах. Дуже цінно, коли люди настільки віддаються своїй професії. Ми всі старалися, але були різні ситуації. Наприклад, запам'ятати багато сцен – це складно. Але ми репетирували й заодно щось вигадували. Проєкт «Водна поліція» постійно тримав нас у тонусі.

- Коли ж ви відпочивали?

Як тільки з'являвся вільний час, ми відразу заходили в наші вагончики й намагалися хоч трохи поспати. Міла Римар і Катя Скрипко (акторки, які зіграли головні ролі в серіалі; прим. ред.) раніше так не робили, вони не знали, як можна набратися сил під час знімального дня. Я навчив їх правильно відпочивати. Інакше працювати в дуже щільному режимі й грати без відновлення сил якусь екшн-сцену чи драму не вдасться.

- Що найважливіше на знімальному майданчику?

Команда. Ми справді спробували зробити крутий екшн. Кожен докладав максимум зусиль, і, дякувати Богу, всі розуміли, що це насамперед командна робота й успіх залежить від усієї групи.

Наш виконавчий продюсер Олена Лісняк робила все можливе. Мені здається, якби на її місці був хтось інший, не вийшло б такого класного результату. До того ж вона є максимально людяною.

- Розкажіть про себе. Звідки ви родом?

Я народився у місті Віньківці на Хмельниччині, хоча за новим законодавством воно вже вважається селом. Я в інтерв'ю намагаюся завжди згадувати Віньківці, щоб якнайбільше людей про нього дізналося. (Посміхнувся.)

- Як давно ви там були?

Минулий рік виявився дуже насиченим через зйомки та інші проєкти, тому я був у рідному місті тільки на Різдво. Але батьки приїжджали до мене в Київ. До того ж пандемія: хоча я не хворий, але не хочеться нікого наражати на небезпеку.

- Деякі люди чомусь соромляться говорити про те, що вони родом із невеликого міста.

Віньківці – частина мого життя. Чому я маю цього соромитися? Знаєте, деякі люди ділять свої проєкти на успішні й не дуже вдалі. Якраз про неуспішні мало хто каже. Але ж ти там знімався! Якщо цей проєкт тобі одразу не сподобався – треба було відмовитись. Зрозуміло, що в будь-якій справі є різні роботи, але сам факт – ти доклав якихось зусиль, витратив час. Якщо не вийшло – треба було старатися краще.

У принципі, я самокритичний, але таких людей, які намагаються від чогось відхреститися, щиро кажучи, не розумію.

Я вже давно живу в Києві, люблю це місто, у мене тут все добре, але Віньківці я завжди пам'ятатиму. В іншому селі мешкає моя бабуся, у дитинстві я там проводив усе літо. Пам'ятаю, як хотів поїхати кудись, бо треба було постійно допомагати дорослим, але зараз я розумію, що це був безтурботний час! (Посміхнувся.) Сьогодні все теж дуже круто, але вже інакше. У кожному віці та в кожному місті є свої плюси й привілеї.