• Головна
• Шоу-біз

Фото: Іван Цюпка

Фільм «Мій юний принц», який продюсер Олексій Гладушевський та режисер Хачатур Васілян (вони ж – і співавтори сценарію) збираються знімати лише влітку наступного року, вже у топі новин. Мовляв, ну куди це годиться – пропаганда ЛГБТ, образа почуттів віруючих та за державні гроші. Причому висновки багато хто зробив, подивившись лише постер. Постер і справді провокаційний. Але, як каже Олексій Гладушевський, усі смисли та ідеї цього фільму – зовсім не ті, що преса винесла у заголовки.

«Люди навіть сценарій не читали, а роздмухали казна-що»

– Олексію, читаю заголовки, і всі вони зводяться до того, що «Мій юний принц» – це фільм, який оспівує ЛГБТ та ще й за гроші з держбюджету. Але, наскільки я розумію, кіно ж про інше.

- Абсолютно вірно. Це історія про самотність, взаємини підлітків один з одним та зі своїми батьками. Зокрема, головного героя із матір'ю.

Справді, у нас є ЛГБТ-лінія, справді є відносини (головного героя. - Ред.) з іншим хлопцем, які з'являються в середині фільму, але це не головна лінія. Це, скоріше, метафорична історія – підлітки живуть у своєму закритому світі, і будинок нашого головного героя – метафора цього закритого світу, який вони самі для себе роблять ідеальним, але абсолютно не хочуть бачити, що відбувається у світі реальному.

Преса, ще коли ми подавалися на пітчинг Держкіно минулого року, назвала наш фільм першим ЛГБТ-фільмом в Україні. Ну, ок, зрозуміло, це клікбейт, журналістам треба щоб їх читали. Але зараз піднявся такий галас! Думаю, більше через постери. Вони дуже гарні та ефектні, на людей творчих справили неймовірний ефект. Але в інших викликали якусь незрозумілу мені реакцію, що ми нібито ображаємо віруючих. Все це слухати і читати смішно та дивно.

Цей фільм – авторський вислів. У кіно автор може висловлювати все, що вважає за потрібне. І якщо він знімає кіно за свої гроші, то взагалі робить, що завгодно, а якщо знімає за державні, то для цього існує комісія експертів, які приймають рішення. Комісія Держкіно оцінила наш сценарій на найвищий бал. Ми отримали перше місце в категорії, знову ж таки, повторюся, «авторське кіно».

Якби це була категорія «фільм для широкого глядача», не знаю, можливо, щось і можна було б обговорювати. Але тут усе негаразд. Тому автор може мати різні погляди на що завгодно. І саме за допомогою кіно і відбувається вираження цих поглядів. А глядач може погоджуватися з ними чи не погоджуватися. Але – спираючись на переглянутий фільм. Люди навіть сценарій не читали, а роздмухали казна-що.

- На сайті президента навіть петиція з'явилася з вимогою позбавити картину держфінансування – мовляв, ви ображаєте почуття віруючих. І, судячи з неї, її писали, побачивши лише постер. У цій петиції є дуже кумедні формулювання.

- У нас у країні може бути все, що завгодно. Може, вона й набере необхідну кількість голосів, часто трапляються дуже дивні речі.

Іноді читаю петиції, які виходять про заборону чогось. Я загалом вважаю петиції дивними історіями. Але – читаю. І вони дуже грамотно та цікаво сформульовані. Ця ж петиція явно писалася лише під якимось емоційним впливом, і ви маєте рацію, що вона дуже дивно написана, неписьменно, непрофесійно. Одні лише гучні висловлювання - мало не поставити до стіни всіх експертів, які прийняли цей сценарій. Я вже нічому не здивуюсь. Але нас підтримали та підтримують усі експерти Держкіно.

Це мені нагадує часи Сталіна, бо досі ми не мали заборони та цензури з ідеологічних причин. Якщо щось таке буде, це стане першим прецедентом, коли вимагають заборонити щось із ідеологічних причин. Тобто це справжнісінька цензура. Я не дуже щасливий, що ми опинилися героями в такій історії, але такого рівня обговорень я не пам'ятаю. Був момент, коли Володимир Бородянський скасував результати 11-го пітчингу, але на те була інша причина – відсутність грошей у бюджеті.

Режисер картини Хачатур Васілян та продюсер Олексій Гладушевський. Вони ж і співавтори сценарію. Фото: sh.pro media

"Я боятися не збираюся"

- Як вважаєте, актуальною є ця тема для України? Чи підуть у нас на таке кіно?

- Впевнений, що підуть. І тема актуальна – сучасна молодь, самотність та взаємини між людьми в епоху сучасної реальності.

- Так, на "Кохання" Гаспара Ное ходили, дивилися. Хоча це й різне кіно. Я до того, що фільм також був провокаційним.

- Чому нам дали гроші? А в нас не повністю артхаус. У нас, скоріше, є артмейнстрім. У нас дуже вірять усі прокатники - це кіно, на яке підуть у кінотеатри. Якщо, звісно, нам ніхто не завадить. Наступного тижня ми опублікуємо тизер, про який усі говорять. Ми його показували на Одеському кінофестивалі, потім – на пітчингу Держкіно, кілька днів тому презентували для колег разом із фотовиставкою – фотограф Дмитро Комісаренко зробив шикарні напіверотичні фото наших акторів. І всі кажуть: «Будь-який інший після такого скандалу причаївся б, а ви навпаки: ах, так, отримайте ще!»

Я не збираюся боятися. Тизер неймовірно гарний. Думаю, коли глядачі побачать, усі зрозуміють – якого рівня кіно планується, яким воно буде і чому насправді ми здобули перше місце. Тизер, на мою думку, відповість на всі ці питання.

- Ваша кастинг-директор Аріна Петрова зізнавалася, як їй було незвично читати такий сценарій після десятка мелодрам. І, дочитавши останню сторінку, одразу подумала: а хто з наших хлопців готовий до такого матеріалу і може легко втілити все написане? Як ви знайшли головних героїв?

- Акторський голод за добрими сценаріями та за крутими ролями дуже спростив нам завдання. Ми думали, нас всі посилатимуть, а насправді відмовили лише кілька людей. У нас була найбільша кількість самопроб, проб, які ми з Хачатуром та Аріною оглядали та затверджували. І хлопці розкрилися дуже цікаво. При тому, що у нас усі головні герої до ЛГБТ-спільноти не мають жодного відношення, у них у всіх є дружини чи дівчата. Їм було цікаво спробувати зіграти у такому кіно. Це ж і є акторство – коли ти пробуєш те, що тобі взагалі невластиве, і намагаєшся зіграти так, щоб усі повірили.

На Заході зараз є такий момент, що ЛГБТ-героїв мають грати ЛГБТ-актори, повних людей – повні актори, але я поки що двояко до цього відношусь. Мені здається, акторство - це якраз і є абсолютне перетворення на іншу людину, якою ти не є. Ми пішли цим шляхом, і, скажу я вам, виходить цікаво.

Той самий постер, через який багато хто почав критикувати фільм. Фото: Іван ЦЮПКА

Відвертість - це про те, що буде оголена натура

– Євгеній Лісничий грає Антуана. А хто грає Поля?

- Петро Ніневський. Він просто не брав участі з нами у фотопроекті. Петя вступив до дуже крутої акторської кіношколи у Нью-Йорку і буде там на навчанні до початку зйомок.

- Ви писали, спочатку вам здавалося, що Лісничий зовсім не підходить на роль фатального красеня Антуана. Як йому вдалося вас переконати?

- Акторською грою. Тим, як він перевтілюється, як відчув свого героя, як читав монолог. Актори у нас читали монологи та діалоги, жодних інших сцен не було. Нам було важливо зрозуміти, де буде нап'яття, а де – ні.

Петя з Женею друзі, дружать, як то кажуть, сім'ями. І ми боялися, що їм не вдасться зіграти разом за рахунок того, що вони знають один одного багато років. Але, гадаю, саме їхня дружба і дала такий релакс, вони були не напружені, вийшло дуже круто.

– Ви казали, що буде багато еротики. Наскільки сцени будуть відвертими?

– Це більше питання до режисера… (інтерв'ю з Хачатуром Васіляном читайте нижче. – Авт.). Відвертість - це у тому, що буде оголена натура. Постільні сцени режисер розробляє та зніматиме з урахуванням законодавства України, дуже акуратно та естетично. Але буде й друга версія, вона потрібна для фестивального показу, де ми можемо показати повністю оголену актрису чи актора. У нас із такою версією ми не вийдемо, є обмеження.

Головні ролі зіграють Петро Ніневський (Поль) та Євгеній Лісничий (Антуан). Фото: Іван ЦЮПКА

Ахтем Сеітаблаєв ще не проходив парні проби

- До речі, ви й самі згадали про взаємини Поля із матір'ю, яку грає Вікторія Литвиненко. Цю сцену також критикують за сексуальний підтекст. Але ж йдеться не про секс між ними, як подумали?

– Та ні, у нас цього немає. Це взагалі кумедна історія. Це, скоріше, Едіпів комплекс, син ревнує матір до батька-тирану. Між ними нічого немає.

- А Ахтем Сеітаблаєв кого грає? Бо він теж у всіх заголовках.

- Історія з Ахтемом - теж з області смішних. Коли ми минулого року презентували фільм, робили прев'ю-кастінг. Тоді був карантин і були лише самопроби. Але ми хотіли показати на пітчингу Держкіно якнайбільше акторів, тому створили попередній список. Ахтем брав участь у самопробах, і дуже непогано. А потім ми зайшли в парні проби, щоб приймати фінальне рішення, але парні проби проходили поки що лише головні герої - Поль, Антуан, Софія та дві дівчини.

Ми маємо прекрасну актрису на роль бабусі Оксану Гребенюк, мені дуже подобаються її проби. Але вона не проходила проб із Вікторією Литвиненко, яка гратиме її доньку. І я не можу заявити, що вона точно гратиме у нашому фільмі. Точно так само і з Ахтемом - він ще не проходив проб з Вікою.

- Фільм знімається тільки для кінотеатрів чи телебачення? Чи ТБ до такого кіно ще не готове?

- Ми вже вели переговори з ТБ, але вони хочуть подивитися фільм із погляду цензури. Їм дуже подобається і підхід, і який ажіотаж викликає це кіно, вони вже розуміють, що його подивляться. Якщо тільки постер викликає такий ажіотаж - це вже клікбейт до обов'язкового перегляду. А зараз ще вийде і тизер!

Тобто людина має подивитися, щоб зрозуміти – чи який це жах, чи сказати, як це круто. Але оскільки це кіно є досить провокаційним, телевізійники хочуть чітко побачити його з погляду законодавства. Тому ми й готуємо другу версію. Я дуже багато пропрацював на ТБ, у тому числі й директором каналу, тому добре розумію, що багато залежить не від нашого бажання.

До речі, коли ми випускали «Перших ластівок», також казали: «Боже, а що зараз буде?!» А коли вони вийшли, всі зрозуміли, що не такий страшний чорт, як його малюють. Думаю, так буде й із «Моїм юним принцом».

Євгеній Лісничий, Вікторія Литвиненко (мати Поля – Софія) та Андрій Максимов. Фото з фотовиставки, присвяченої «Моєму юному принцу». Фото: Дмитро КОМІСАРЕНКО

СЛОВО РЕЖИСЕРУ

Хачатур Васілян: Секс у кіно, як і все інше, повинен нести сенс

- Хачатуре, ми вже обговорювали з Олексієм, що ваше кіно сьогодні у всіх заголовках. І це вже непоганий піар, хоча самі зйомки навіть не почалися. Що думаєте про те, що пишуть?

- Мені подобається, що довкола кіно розгорілася така дискусія. Я думаю, що, як і в інших країнах, ми маємо як нормальну пресу, так і жовту. Нормальна преса намагається з'ясувати якнайбільше деталей про проект і піднести дещо глибше. Жовта преса апелює виключно заголовками, перекриваючи надуманим негативом все інше.

90% нашої преси, яка пише про фільм, на жаль, якраз така. Під пресою я маю на увазі паблік і канали теж. Працює принцип: "скопіював - вставив". Жаль трохи людей, які їдять це великими ложками, зляться і втрачають самовладання, хоча ніхто ще не подивився фільм. Я не читаю заголовки та статті, мене це не радує.

- Крім обговорення відносин між двома чоловіками, багато хто зачепився за релігію, особливо за релігійну тематику у постері. І, наскільки я розумію, у фільмі порушується релігійна тема. У якому ключі це питання віри?

- Постери - це алюзії на великі витвори мистецтва: П'єта Мікеланджело, Магрітт, Блейк. У нашому фільмі мистецтво відіграє важливу роль.

З приводу релігійної теми у фільмі. Це не питання віри. В нас кіно як не про релігію, так і не про ЛГБТ. Це поверхово, це банально. У нас не «Бенедетта» - Пола Верховена, яка, до речі, у відкритому прокаті нормально собі йшла у нас нещодавно, хоча в деяких країнах, у тому числі й сусідній країні, називати її не буду і не хочу, її було заборонено. У моєму фільмі релігійна тематика йде як би окремим пластом, як ледь видимий прошарок, як один із образів.

Головний герой Поль схожий на шекспірівських персонажів, входить у філософський конфлікт з Богом, змагається з ним за верховенство у своєму житті та у своєму ілюзорному світі, який він побудував. Все це через особисту трагедію у минулому. Ми живемо у світі, розбитому кожним із нас на безліч дрібних маленьких світків. Пандемія, що вирує сьогодні, і незліченні самоізоляції тільки посилили це. Створюючи ці маленькі світи для особистого комфорту, ми, як би цього не хотіли, самі беремо роль Творця.

- Релігія – це взагалі небезпечно, не вважаєте? Кажуть, що ви ображаєте почуття віруючих.

- Ми, на щастя, не перші, хто торкається цих струн душі. У релігії, як і скрізь, є фанатики, почуття яких ображає абсолютно все. А є розсудливі люди, які люблять такі фільми, як «Молодий Папа» Паоло Соррентіно та «Пристрасті Христові» Мела Гібсона, в яких бачать насамперед чудово розказану історію. Навіть «Список Шиндлера» – це завуальована історія про месію.

Петро Ніневський у образі Поля. Фото: Іван ЦЮПКА

Еротичних сцен буде багато, і вони завжди різні

- Як зніматимете еротичні сцени, щоб було не безсоромно й не вульгарно, як іноді це зараз представляють у пресі, а щоб це справді був витвір мистецтва?

- У нас весь фільм у стилі одного великого красиво написаного полотна. Для мене секс у кіно, як і все інше, має нести сенс. Не просто тягнеш час, показуючи, як люди займаються сексом, а щоб була підкорка, підтекст у цій дії. У нас у фільмі еротичних сцен буде багато і завжди різні. Секс як танець, секс як спалах, секс як заборона, секс як перевага. Я вихований на гарному, естецькому кіно. Три ключові режисери, три кити на яких стоїть «Мій юний принц» - це Соррентіно, Ное і Долан. До них періодично примикає і Терренс Малік. Можна зробити висновки.

- Кіно знімається не в хронологічній послідовності, і багато акторів часто розповідають, що першого ж знімального дня їм доводиться грати кохання, весілля чи постільні сцени. Ви з яких сцен почнете знімати?

- Я завжди намагаюся починати з якоїсь легкої сцени, потім йти максимально у хронологічній послідовності. Не завжди це виходить з різних причин, але це важливо, тому я планую знімати так, як буде показана історія на екрані.

«Мені важливо було побачити потрібну хімію між акторами»

- Чи є сцени у фільмі, які доводилося переписувати чи над якими треба було попрацювати найбільше, бо вони складні чи суперечливі, і треба дотриматися балансу, довести до ідеальності?

- Подаючи проект на розгляд у Держкіно, я сказав Льоші Гладушевському, що буде ще один драфт, четвертий. Так, у нас у фільмі є такі сцени, але розкривати я їх поки що не хочу. Одна з них то потрапляла до драфту, то викреслювалася. У останньому зараз драфті вона є. Це не просте кіно, і для мене важливо зайти в зйомку максимально готовим, тому на різних етапах підготовки сценарій доопрацьовуватиметься і видозмінюватиметься аж до початку зйомок. Не в глобальному плані, а в нюансах.

- Яка сцена найскладніша для вас як для режисера?

- Я не хочу розповідати про самі сцени, але у фільмі складних сцен дуже багато. Здебільшого це образні сцени, які не діалогові. Кожну сцену у фільмі ми з Льошею намагалися прописувати максимально цікаво та не шаблонно. Коли обходиш кліше, кожна сцена стає складною, оскільки для неї ти вигадуєш нові правила.

- Актори Євгеній Лісничий та Петро Ніневський вже проходили проби еротичних сцен? Чим вас підкорили хлопці, що віддали їм головні ролі?

- Кожен із хлопців пройшов по 3-4 етапи проб. Насамкінець були парні проби, на яких мені важливо було побачити потрібну хімію між акторами. Петя і Женя, по-перше, давно дружать і знають один одного, по-друге, обоє з бездонним внутрішнім світом, глибиною, вмінням бути різними, сміливістю як професійною, так і людською порядністю. А я взагалі люблю порядних людей.

ПРО ЩО ФІЛЬМ

У 17-річного підлітка Поля психічний розлад. Він живе в розкішному маєтку, веде розгульний спосіб життя і виявляє нездорову прихильність до своєї матері Софії.

Незабаром у житті Поля та Софії з'являються молодий хлопець Антуан та його батько Марк. У Поля починаються стосунки з Антуаном, а у Софії – з Марком. Але так виходить, що у житті головних героїв відбувається трагедія.

Загальний бюджет стрічки – 25 мільйонів гривень, 20 мільйонів із них виділило Держкіно.