Племінниця Романа Віктюка: Зі Львова до Москви вуйку завжди передавали шкварки. Хтось навіть приніс їх на могилу
Біля склепу Романа Віктюка у Львові на Личаківському цвинтарі завжди стоять свіжі квіти та горять свічки. Співробітники цвинтаря зізнаються: сюди часто питають дорогу.
Роман Віктюк помер пізно восени минулого року - кількома тижнями пізніше за свій 84-й день народження. 28 жовтня 2021 року йому виповнилося б 85 років.
Мрія - порахувати піджаки
«КП в Україні» зв'язалася із племінницею Романа Віктюка Катрусею Віктюк у день народження метра.
- Катрусю, які події заплановані до дня народження Романа Григоровича у Львові?
- З огляду на теперішній карантинний час я боюся, що у Львові жодних подій не буде. Якщо карантин дозволить і обмеження знімуть, то 17 листопада (роковини смерті – Авт.) буде відкриття виставки у стінах Першого театру. Такі плани є давно - відтворити його робочий простір, а також - виставка його особистих речей, привезених із Москви. Це сценічні костюми, піджаки. Усі знають, що характерні риси Романа Григоровича - це його піджаки та його парфум. Якщо все вдасться, це можна буде побачити. Поки що нічого не можу сказати, бо не знаю, чи вдасться все це втілити в життя за умов карантину.
- У Романа Григоровича були якісь особливі піджаки та парфуми, які він виділяв із усієї колекції?
- Це дуже складно – якщо порахувати всі піджаки у його квартирі, їх вистачить на кілька років носіння – на кожен день різний. Є окрема кімната, вбиральня, в якій шафи від стелі до підлоги, зверху донизу, завішані піджаками. Це так і є насправді! У мене мрія – порахувати всі ці піджаки, але поки що, гадаю, це не здійсниться – бо їх тут незліченна кількість. Не можу виділити кілька із них, бо щодня на ньому були різні.
- Що збираєтеся робити із цією колекцією?
– Є плани на різні творчі проекти. Це все згодом.
Скільки у режисера було піджаків поки що ніхто так і не підрахував. Фото: ФБ Театр Віктюка
Чотири дні вистав та екскурсія по квартирі
- Як вшанували його пам'ять у Москві?
– Театр зробив чотири дні пам'яті Романа Віктюка. Першого дня була вистава про виставу «PS». Це вистава про репетиції – останнє, що почав робити Роман Григорович, але не встиг. Режисером був Ігор Неведров. Все було красиво, органічно… Глядачі мали змогу подивитися, як усе відбувається на репетиціях: коли заходили до зали, актори вже налаштовували звук, мікрофони, ходили по сцені, воду пили у своєму репетиційному одязі, а у сценічний перевдягалися пізніше.
Наступного дня відновили виставу «Ніжність», яку Роман Григорович раніше ставив спеціально для актриси Саті Співакової. Помічником режисера тоді був Сергій Захарін, який зараз працює актором у вуйковому (вуйко – так у Західній Україні називають дядька. – Авт.) театрі – він допоміг усе відновити. Це теж було дуже красиво, дуже ніжно – цієї роботи багато хто не бачив, і я, зокрема, теж до цього її не бачила.
Учора (27 жовтня. – Авт.) планувалася інша вистава, яка має називатися «Спектакль буде оголошено особливо», або «Ромі завжди 19», але річ у тому, що режисер захворів і за три дні треба було нове щось вигадати. За три дні режисер Саша Карпушин зробив нереальну атмосферу присутності... Була відеонарізка, зокрема з дуже старих часів, мабуть, 2000-х, де Роман Григорович диригує. Відеоряд ішов від першого до третього дзвінка, коли люди заходили, і грала пісня польською мовою Tylko we Lwowie (найвідоміша пісня про Львів, яку написав єврейсько-польський поет-пісняр Емануель Шлехтер. – Авт.) на повну міць. Вистава була побудована навколо Романа Григоровича та Львова. Дуже класно зробили, скомпонували. Було відеоінтерв'ю, де він ходив площею Ринок, 18 (режисер тут жив. – Авт.), ходив до Оперного театру… Вирізок було дуже багато, це було дуже чуттєво.
Також співала Маша Дутнік, вона з України – приїхала вчитися та навчалася у вуйка на курсі. В основному ставили вистави студенти, були задіяні й актори Романа Григоровича. Була чуттєва посвята йому. Сьогодні останній день – будуть «Служниці» (культова вистава Віктюка. – Авт.).
– Ці пам'ятні заходи ініціювали колеги Романа Григоровича чи це ваша сімейна ідея?
- Ми не маємо до цього відношення, це все ініціював театр – новий художній керівник Денис Азаров обіцяв, що пізніше всі вистави введуть до репертуару і їх зможе подивитися кожен охочий.
Ексклюзив - екскурсія квартирою Романа Григоровича в Москві. Вигадав її Денис Азаров, він спочатку зателефонував мені, спитав думку сім'ї. Порадилися, вирішили – а чому б і ні? Чому не дати людям, найбільш палким шанувальникам, подивитися, яким це важливо, тим самим продовживши пам'ять Романа Григоровича в такий спосіб. Ми дозволили, приїхали. Зараз я та мама в Москві. Уся наша родина була не проти. Навіть в Україні є багато музеїв-квартир. Ми не робимо музей, але тут нічого в принципі і не змінилося – все, як було за життя Романа Григоровича, все так і залишилося, навіть записи на столі.
Проводили екскурсію актори – по черзі Діма Голубєв та Саша Карпушин. Це не постійно - лише вісім днів. Потрапити міг будь-хто - квитки були у продажу, як і на спектаклі. Відгуки позитивні - всі дуже зворушені.
Катруся приїжджала до дядька за першої нагоди. Фото: ФБ Катрусі Віктюк
Квартиру приватизували, але не живуть
- Як вирішилася доля спадщини Романа Віктюка – тієї самої квартири на Тверській?
– Вона приватизована. Належить нашій родині. Живемо тут, коли приїжджаємо, решту часу вона ніяк не використовується.
– Коли ви востаннє відзначали день народження Романа Григоровича разом?
- Щороку за його життя, останні десять років точно, один або більше членів сім'ї приїжджали до нього до Москви. Інші збиралися ввечері у його сестер вдома на площі Галицькій у Львові (хвилина пішки від площі Ринок, центр. – Авт.) – та вітали по відеозв'язку. Це була традиція.
З 2013 року я щороку їздила до нього до Москви – усі його дні народження проводили тут разом із ним. Востаннє була з мамою у 2019 році. Прем'єри цього року не було. Вона була у березні 2020 року – у 2019-му не встигли підготувати. Був подарунок від акторів – там були різні уривки з різних вистав, студентські роботи попередніх років, ті самі «Служниці»… Він був у величезному захваті. Востаннє це було так.
- Як він любив відзначати день народження – у сімейному колі чи у квартирі також збиралися і колеги з театру?
- У його квартирі не збиралися – це відбувалося у театрі.
- Як Роман Григорович ставився до віку? Його не засмучувала цифра, що збільшується?
- Йому завжди 19…
Створений ним театр продовжує давати спектаклі, а режисера в ньому, як і раніше, пам'ятають і шанують. Фото: ФБ Театр Віктюка
Піджак Віктюка на стільці у фоє змінюють кожен день
- Наскільки відвідувана його могила у Львові – шанувальники його творчості часто приходять?
- Дуже часто. Ми постійно ходимо, прибираємо, стежимо за територією – і там постійно горять свічки, є квіти, записки… На похорон, пам'ятаю, хтось приніс баночку зі шкварками – знали, що він їх дуже любив. Його молодша сестра завжди робила шкварки та передавала йому до Москви. Ще коли він мешкав у Львові, його мама йому їх робила. Він і на хліб їх любив намастити, і так їв. Як виходило.
- Хто із відомих людей прийшов на спектаклі пам'яті?
– Було багато відомих людей, і сьогодні очікується. Але щоб не помилитися, я не назву якихось імен, бо не всіх добре знаю. Дуже багато запрошених гостей, пов'язаних із Романом Віктюком.
- Стілець із піджаком стоїть у театрі постійно чи лише на цих спектаклях?
- Стілець, який стоїть на цих виставах, розташований саме там, де було місце Романа Григоровича під час репетицій. А взагалі у фоє театру є таке їхнє особливе місце - там велике фото Романа Григоровича і тих, хто був йому близький, але кого вже немає в живих. Це оперний співак Ерік Курмангалієв, оперна співачка Олена Образцова, які брали участь у його виставах. А також архітектор будівлі театру Костянтин Мельников та актор вуйкового театру Михайло Фатєєв, який помер буквально два-три роки тому.
- Хтось із сім'ї обрав той самий шлях, що й Роман Віктюк – режисерський чи акторський?
– Ні, але все-таки професії у нас творчі – мій брат Борис фотограф, а я маю відношення до театру – працюю завідувачкою літературної частини у Першому театрі, з якого і розпочинав свою кар'єру Роман Григорович. Влаштувалася сюди після його смерті, дізнавшись, що є вакантна посада.
- Поради щодо професії він вам давав?
- Про це ми ніколи не говорили, а життєва порада, я це неодноразово повторювала і буду завжди – він нас із братом вчив любити. Це звучить дивно, але так і є. Пояснити це я не можу, це міг зробити лише Роман Григорович.
Андрій Данилко біля могили майстра. Фото: Інстаграм.
Роман Віктюк – театральний режисер, засновник та художній керівник Театру Романа Віктюка, який працює з 1991 року у Москві на Строминці.
Народний артист України та Росії, лауреат премії "Зірка театрала" у почесній номінації "Легенда сцени", заслужений діяч мистецтв РФ, лауреат премії "Київська пектораль".
Вистава «Служниці» за однойменною п'єсою Жана Жене в 1988 році стала епохальною театральною подією і дала початок новій театральності.
Роман Віктюк народився 28 жовтня 1936 року у Львові. Після школи поїхав вступати до Москви. Кар'єру розпочинав у львівському театрі юного глядача. Працював у театрах Львова, Києва, Калініна та Вільнюса. В 1991 році створив театр свого імені в Москві.
Помер 17 листопада 2020 року в Московському госпіталі для ветеранів війни після ускладнень, пов'язаних з коронавірусом.
