По-перше, це красиво. Навіщо дивитись «Французький вісник. Додаток до газети "Ліберті. Канзас івнінг сан»
Тут усе складно. Складно запам'ятати та вимовити дико довгу назву «Французький вісник. Додаток до газети "Ліберті. Канзас івнінг сан». Складно охопити поглядом велику кількість надзвичайно деталізованих декорацій, які змінюються щосекунди. Складно порахувати кількість знаменитостей, які знялися у фільмі. Важко зрозуміти, що ж мав на увазі автор. Важко зрозуміти глибинний зміст, особливо не знаючи французької чи класиків кіно. Та найскладніше - це відірватися хоч на хвилину від того, що відбувається на екрані.
Неважливо, чи ми знаємо, що вигаданий Весом Андерсоном журнал «Французький вісник» - натяк на журнал The New Yorker, а прообразом головного редактора Артура Ховіцера-мол. (Білл Мюррей) став засновник The New Yorker Гарольд Росс. Неважливо, що, готуючись до зйомок, Вес Андерсон переглянув фільми 32-х режисерів-класиків, а ми ні. Важливо лише те, у що це вилилося.
А вилилося це у 50-річну історію вигаданого недільного додатку до газети, що видавався у Франції, але писав для мешканців Канзасу. Точніше, в екранізацію кількох статей із різних рубрик останнього випуску тижневика. Та й заявлена картина як «любовний лист журналістам, які пишуть для американської газети у вигаданому французькому місті ХХ століття».
Редакція тижневика. Кадр з фільму
Ось репортер (Оуен Вілсон) у смішних шкарпетках і безглуздому береті пише такий же безглуздий велорепортаж про це вигадане містечко Еннюї в стилі: що бачу, про те співаю. Але це лише експозиція, що занурює нас у плоский світ газетних обкладинок і дозволяє звикнути до двовимірних персонажів.
Основна ж частина «Французького вісника» - екранізація статей трьох інших репортерів – кожен зі своїми заскоками, у кожного загострене себелюбство, позерська подача матеріалу (і себе коханого), і, звичайно ж, жодної об'єктивної точки зору – «я художник (читай – я геній»), я так бачу». Та ще підкріплені добрим серцем головного редактора, який готовий йти на фінансові труднощі, аби не скривдити митця.
Ось сліпуче яскрава Тільда Свінтон розповідає про сучасне мистецтво. Це історія про вбивцю-художника (Бенісіо дель Торо), який знаходить у в'язниці музу – наглядачку Симону (Леа Сейду). Симона позує голою, її портрет – загадкова абстракція. Але ці незрозумілі закарлюки галерист (Едріан Броуді) вирішує розкрутити та впарити ідіотам-колекціонерам за шалені гроші.
Художник-абстракціоніст (Бенісіо дель Торо) та його муза-наглядачка в'язниці (Леа Сейду). Кадр з фільму
Ось пафосна історія студентської революції, показана очима "неупередженої" журналістки (Френсіс Макдорманд), яка все ж таки спить з юним ідеологом опору (Тімоті Шаламе).
Або раптом стаття про кулінарію від трепетного та вразливого репортера (Джеффрі Райт) перетворюється на кримінальний репортаж про те, як поліцейський шеф-кухар (Стів Пак) намагається отруїти вишуканими французькими стравами викрадачів сина комісара поліції.
Тімоті Шаламе – юний революціонер-шахіст і два його кохання: пасіонарна студентка (Ліна Кудрі) та досвідчена репортер (Френсіс Макдорманд). Кадр з фільму
Кожна з цих історій настільки насичена дивацтвами, ляльково-театральними декораціями, подіями, персонажами, що їх з головою вистачило б і на три окремі картини. Але навіщо? І так чудово, хоч і трохи втомлює.
Меланхолійний гумор, віртуозна гармонійність кожної дрібниці, уклін режисера класикам європейського кіно, теплі відтінки кольорових кадрів і вінтаж чорно-білих, низка відомих акторів, стилізовані під різні періоди одяг та інтер'єри захоплюють. Слава Богу, немає тут жодних глибинних соціальних смислів чи високих ідей. «Французький вісник» - яскрава та строката барахолка, на якій очі розбігаються, а руки намагаються вхопити і те, й інше, і третє, і десяте. Вона пробуджує ностальгію за минулими душевними часами та неспішно-довгими журналістськими матеріалами.
А найкраще фільм характеризує перефразований кінопрокатниками знаменитий мем:
«Ви Веса Андерсона продаєте?
- Ні, показуємо.
- Кросівоє... »
В ТЕМУ
Кількість зірок першої величини, як і в інших фільмах Веса Андерсона, традиційно зашкалює. Незрозуміло, чим їх заманює режисер, але оскароносні актори готові в його картинах навіть на епізодичну роль.
Сліпуча Тільда Суінтон не просто пише репортаж, вона вказує його на публіку. Кадр з фільму
Просто перерахуємо далеко не повний склад: Білл Мюррей, Оуен Вілсон, Елізабет Мосс, Тільда Свінтон, Бенісіо дель Торо, Леа Сейду, Едріан Броуді, Френсіс Макдорманд, Тімоті Шаламе, Крістоф Вальц, Джеффрі Райт, Матьє Альмарік, Стів Парк, Едвард Нортон, Віллем Дефо, Сірша Ронан.
Режисер: Вес Андерсон («Готель «Гранд Будапешт», «Королівство повного місяця», «Острів собак»).
Сценарій: Вес Андерсон, Роман Коппола («Острів собак», «Королівство повного місяця», «Апокаліпсис сьогодні»), Хьюго Гіннесс («Готель «Гранд Будапешт»).
Композитор: Александр Деспла (Оскар за найкращі саундреки "Готель "Гранд Будапешт", "Форма води").
Тривалість 01.48
