Солістка гурту Vivienne Mort: "Ми завжди займалися музикою заради музики"
"Vivienne Mort" - ім'я хоч і не нове, зате не затерте телеефіром. Вперше про цю групу я дізналася у 2013 році від знайомої. Та, своєю чергою, почула їхні пісні на якомусь рок-фестивалі. Сьогодні хлопці вийшли із добровільного підпілля, активно гастролюють в Україні та за кордоном.
Група виконує композиції лише українською мовою. Але автор текстів Даніела Заюшкіна запевняє, що можуть з'явитись і російськомовні пісні. Це не важливо. Я наполегливо допитувала Дану, намагаючись дізнатися, як вона визначає жанр музики "Vivienne Mort", але марно. Не любить вішати ярликів. Втім, шанувальники вже самі все визначили та ідентифікували їхню творчість, як інді-рок.
"МУЗИКА НЕ ПОВИННА ЗМАГАТИСЯ"
- Чому ви довгий час не займалися піаром групи? Про "Vivienne mort" дізнавалися через фестивалі чи сарафанне радіо. І лише останнім часом почали з'являтися якісь інтерв'ю, ефіри на радіо, згадуючи у пресі.
– Нам подобається, коли все відбувається природно. Якщо пісня близька до душі – піснею хочеться поділитися. Тому сарафанне радіо працює на нас. А щось штучно творити – не для нас. Ми хочемо бути самими собою. Адже це все, що нам потрібно: дотик до самого себе крізь ці верстви, одяг, капусту образів і ролей.
- Але хіба тобі не хочеться, щоб "Vivienne mort" слухали, наприклад, не тисячу людей, а мільйон?
- Я, як аналогова людина, вимірюю слухачів не в кількісному числі, а міцністю тієї ниточки, яка простягнута між моїм серцем і слухача. Уявляєте, людина мені довірилася, і це довіра виникла на основі моїх пісень - це великий успіх. І замість того, щоб радіти цьому, я розгортаюся і зі словами "супер, є контакт" бігу шукати нового слухача. Я вважаю, що не можна нав'язувати нікому свою творчість. Хочу, щоб люди самостійно робили вибір, і таке ж право залишаю за собою
- А директор маєте? Хто вирішує організаційні питання?
Менеджмент займається наш барабанщик Гліб, за сумісництвом продюсер. У групі я намагаюся знати лише те, що мені потрібно.
- Цього року у Нацвідборі на "Євробаченні" засвітилося багато молодих гуртів. І завдяки конкурсу аудиторія слухачів значно розширилася. Vivienne mort не планувала подавати заявку?
Нас туди кликали, але ми не захотіли брати участь. Насправді, ми не встигали записати пісню, а робити, абияк, не любимо. І цю причину ми подали як причину нашої відмови. Але, якщо чесно, я вважаю, що музика не повинна змагатися. Це трошки безглуздо особисто для мене. І ще безглуздіше було б при такому світогляді брати участь у конкурсах. На момент, коли ми отримали пропозицію про участь у Нацвідборі, я не мав часу подумати ще раз і, можливо, переосмислити своє ставлення до конкурсів. Тому якщо я дійду іншого висновку, що можна сприймати "Євробачення", як якийсь музичний фестиваль, і просто весело провести час, то, можливо, колись ми візьмемо участь у такому конкурсі.
- Днями у вас вийшов новий альбом "Rosa". Як відбувалася робота над його записом?
Все почалося із запису органу у Миколаївському костелі. Його пишуть уночі, після закриття метро. Потім ми проникли до дитячого будинку творчості і там скористалися старим роялем, він стояв на сцені актового залу. У "Rosa" є ще два клавішні інструменти – Родес та Хаммонд. У записі гітари нам допомагав Євген Якшин – гітарист гурту "Гапочка" та художник, знаєте, зі справжніх художників. А в записі народного хору та аля-академічного мені допомагав наш піаніст Олександр, ми з ним впоралися вдвох, співали всі голоси. Самі здивувалися, що у нас їх стільки.
- А як у вашому зв'язуванні опинився Дмитро Шуров (Pianoboy)?
Дмитро справді нам дуже допоміг. Він нас впустив у свій піано-храм, а там у нього скарбниця та релікварій. І серед іншого Хаммонд. Це такий маленький орган, який нам був потрібний для кількох пісень. Я поки що у Дмитра вдома "гралася", весь час думала - ось би всім дітям по такій кімнаті. Загалом, дякую йому за допомогу та співчутливість. У нас альбом, як Герда з казки: той їй перчатки дав, той санчата, а той пістолет – її в дорогу збирали дбайливі люди. Хотіли, щоби доїхала.
"НЕ РОЗУМІЮ, ЧОМУ НАС ЗАПРОШУЮТЬ НА КОРПОРАТИВИ"
- Для тебе як для автора важливо, щоб слухач розумів, про що ти співаєш?
Звичайно, я дуже тішуся, коли розуміють. Не важливо як розуміють: для мене головне, щоб слухач залишався вільним і реагував на музику так, як він хоче. Не хочу бути наступною училкою, яка щось невдоволено вимагає, радить, диктує, каже, як слухати, як розуміти.
- На життя занять музикою вистачає?
Ми завжди займалися музикою заради музики. Кошти з'являлися самі. Ми не брали гроші у позики, ні від кого не залежимо і вважаємо це великим досягненням. Так творчість почувається вільною. Після запису першого альбому гурт утримує себе сам. Зараз ми думаємо про те, як правильно розпоряджатися тими засобами, які приносить музика. Наприклад, якісно записувати пісні, знімати гарні відео, виступати в гарних залах, запросити хорошого художника по світу тощо.
Навіть із самого дитинства, коли мені на щось не вистачало грошей, я їх випадково знаходила у кишені курточки, яку давно не одягала – це якщо простою мовою. А якщо докладніше – на цю тему вам краще з Глібом поговорити (Гліб Проців, барабанщик Vivienne Mort – Ред.).
|
- А на корпоративах виступаєте? Якщо на весілля покличуть або на День народження.
На корпоративах виступаємо. Але ми не граємо заради грошей усюди, де тільки можна. Від деяких пропозицій відмовляємось. Все треба робити з розумом. А на день народження ми краще без інструментів сходимо, купимо подарунок, привітаємо як треба і веселі пісні включимо. А у Vivienne Mort ж жодної пісні в мажорі. Я поки що не зрозуміла, чому нас запрошують.
"Я ФОТОГРАФУВАЛА ВОРОТА ІНДІЇ, А ВСЕ МЕНЕ"
- Нещодавно ти повернулася з Індії, де записувала саундтрек до фільму. Розкажи, що то за стрічка?
Це індійський фільм із індійськими акторами. Його знімає режисер із України, Дар'я Гай. Можна сказати, що це артхаусний Боллівуд. Фільм складається з трьох історій, які відбуваються в тому самому будинку з періодичністю в 20 років. Свідками історій стають стіни, вони співають, кричать, нашіптують моїми саундтреками.
- В Індії студії звукозапису інші? На вході роззуватися, мабуть, треба.
Саме так. Першого дня мене познайомили з командою, майже всі вони мають імена богів - Варун, Сіддхарт Шанкар, Пратамеш. Хлопці-музиканти настільки схожі на музикантів із мого інституту, ті ж тупі жарти та повне нерозуміння глибини свого таланту. Оскільки мої жарти теж тупі, ми дуже скоро полюбили один одного.
Усю музику, окрім однієї пісні, я написала там, в Індії. Тексти українською. В останній день сесії я попросила свого вірного охоронця Канешка перекласти мій текст на хінді. Того ж дня я його вивчила та записала пісню. Складність була в тому, що до кого я не підходила – кожен давав свій варіант правильної вимови. "Хото", "хотхо", "хоцо". І потім, коли я перепитувала, кожен варіант приймався як вірний.
А щодо взуття – так і є. Це продовження делікатного душевного складу. Я ніколи не зустрічала відразу стільки справді інтелігентних людей. Мій стиль роботи дуже далекий від ідеалу. Коли всі розмовляли під час прослуховування записаного дубля або постійно перепитували "Дана? Дана? Дана?", то могла й накричати. А вони лише тихо посміхаються та кажуть "Ши з енгрі". І я більше не могла бути "енгрі". Це диво політики ненасильства.
|
- Чи вдалося знайти час, щоб познайомитися з культурою країни? Тадж Махал бачила?
Кажуть, що Бомбей – це не Індія, а це Бомбей. Мене всюди намагалися возити і стежити за мною, але я сказала, що так не піде. І дізналася про все сама. Якщо вам колись снився сон, в якому всі перехожі дивляться тільки на вас, ви можете уявити кожну мою прогулянку вулицями Мумбаї. Коли ми пливли кораблем на острів Алібаг, я фотографувала Ворота Індії, а всі мене. Хтось селфі, хтось просто. Однак я була рада їх розважати, тому що більшість із них мають непрості умови життя. Хоча бідність та багатство там не мають такого значення, як у нас, наприклад. Там бідняки будують своє життя так, щоб воно коштувало того, щоб його прожити.
За природою мене більше цікавлять не культурні пам'ятки, а люди. Я ходила і до всіх чіплялася, так і дізналася про все.
- Багато артистів спеціально їдуть до Індії для зйомок кліпу. Остання робота Coldplay та Beyoncé вийшла дуже барвистою. Vivienne Mort привезли з Індії новий яскравий кліп?
Бачила дуже гарний кліп, особливо Бейонсе. Ми знімали на "Пташечку". Героями кліпу стали всі мої індійські друзі, а також люди, яких ми зустріли на вулиці та змусили зіграти маленькі ролі. Два дні я ходила боса по місту, знаю кожну калюжу та камінь. А ще дуже обгоріла. Цей кліп для мене дуже цінний. Ми знімали його із любов'ю. А ще тепер я зможу бачити своїх індусів, коли захочу.
