"Плагиат навыворот": филолог сравнила новогоднюю речь президента и статью Уласа Самчука
Третий день не утихают дискуссии вокруг новогоднего поздравления президента Владимира Зеленского. И если 1 января обсуждали в духе понравилось- не понравилось, зацепило – не зацепило, то уже 2 января речь заподозрили в плагиате. Филологи нашли параллели с текстом украинского публициста Уласа Самчука "Нарід чи чернь", написанным в 1941 году. "КП в Украине" обратилась к учителю украинского языка и литературы с 40 летним стажем, литературоведу Зое Галущенко, чтобы она оценила, действительно ли спичрайтеры президента "содрали" идею у известного прозаика.
- Новогоднее поздравление Зеленского – это точно не плагиат, вернее не чистый плагиат. Я бы назвала это плагиатом навыворот, - говорит Зоя Галущенко.
По ее словам, идеи, озвученные в статье Самчука направлены на то, что мы, украинцы, должны формироваться как народ, как нация, а не как чернь - безликое что-то.
- У Самчука речь идет о том, что все важно – названия улиц, литература, на каком языке разговариваем. Публицист своей статьей подводит читателя к мысли, что каждый должен ощутить себя личностью, четко понимать, кто мы – народ с единой национальной идеей, украинской идеей, - поясняет Галущенко. - В новогоднем поздравлении президента национальная идея звучит диаметрально противоположной, нежели в статье Самчука. Вывод такой – не имеет значения, кто ты, твоя духовность, культурные и исторические ценности – главное "асфальтированные дороги", "освещенные улицы"…Идет полное размывание понятий и ценностей – озвучивается национальная идея для манкуртов (согласно роману Чингиза Айтматова "Буранный полустанок", взятый в плен человек, превращённый в бездушное рабское создание, полностью подчинённое хозяину и не помнящее ничего из предыдущей жизни - Ред.), а не для украинцев – нации, с многовековыми традициями, историей, культурой.
Зоя Галущенко считает недоработкой спичрайтеров президента то, что в принципе возникли подозрения в плагиате, а попытка озвучить "национальную идею" не сплотила украинцев, а наоборот.
Как только возникла дискуссия о "плагиате" новогоднего поздравления Владимира Зеленского, "КП в Украине" обратилась за комментариями к пресс-секретарю главы государства Юлии Мендель. Ответа мы не получили. Вместо этого Юлия Мендель на своей страничке в соцсети опубликовала пост для коллег, как нужно объяснять свою позицию, чтобы это не выглядело как оправдание.
Что за статья
Улас Самчук (1905-1987) родом из Ровенской области. Его родители были зажиточными селянами. В 20 лет его призвали в польскую армию, откуда Самчук спустя два года дезертировал в Германию. Благодаря дружбе с немецким композитором Германом Блюме он поселился в доме его матери. В 1929 году переехал в Чехословакию. Самчук не окончил ни одного высшего учебного заведения, но знал 5 языков: немецкий, польский, чешский, российский, меньше - французский.
В Праге Самчук прожил 12 лет. Там он присоединился к Организации Украинских Националистов (ОУН-м). В этот период вышли самые популярные романы автора: трилогия "Волинь", "Кулак", "Марія", "Гори говорять".
Когда началась немецкая оккупация украинских земель, Самчук вернулся на родину. В Ровно издавал газету "Волинь", которую сначала одобрила немецкая власть, а потом арестовала писателя за то, что он предел ей "нежелательного освободительного характера". Агитировал за провозглашение независимости Карпатской Украины.
В 1944 году вернулся в Германию, а оттуда эмигрировал в Канаду, где прошли последние годы его жизни.
Статья "Нарід чи чернь" была опубликована 9 ноября 1941 года на первой полосе альманаха "Українське слово", который издавался в оккупированном Киеве. В ней шла речь об украинцах, как о самодостаточной нации. Автор задавался вопросом, что отличает народ от черни.
|
КОНКРЕТНО
Отрывок новогодней речи Зеленского: "І як же нам, таким різним, жити далі разом? Відгородитися? Відгородитися величезним парканом? Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так? Уявіть собі, хіба нас мало що об’єднує? Ми однаково пишаємось великими українцями. Чи перестали б їх поважати, дізнавшись за кого на виборах голосували б Шевченко чи Леся Українка? Якби Сковорода чи Хмельницький мали б різні погляди щодо НАТО? Нам було б важливо, до якої церкви ходять Каденюк та Лобановський? Що думають Антонов чи Корольов щодо розмитнення автомобілів? І як Ступка чи Биков ставляться до "нормандського формату"? Ми цінуємо їх за інше, бо цінуємо ми насправді інше...
І як же нам, таким різним, жити далі разом? Відгородитися? Відгородитися величезним парканом? Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так? Уявіть собі, хіба нас мало що об’єднує? Ми однаково пишаємось великими українцями. Чи перестали б їх поважати, дізнавшись за кого на виборах голосували б Шевченко чи Леся Українка? Якби Сковорода чи Хмельницький мали б різні погляди щодо НАТО? Нам було б важливо, до якої церкви ходять Каденюк та Лобановський? Що думають Антонов чи Корольов щодо розмитнення автомобілів? І як Ступка чи Биков ставляться до "нормандського формату"? Ми цінуємо їх за інше, бо цінуємо ми насправді інше"
Отрывок статьи "Нарід чи чернь": "Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це — чернь, це — безлика, без’язика юрба. Особливо це стосується до нашої молоді, яка з національного погляду — саме велике порожнє місце. Соромно, боляче і огидно бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вулицях Києва 1941 року!
Це — боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії. Це явище — перше і основне зло, яке треба вирвати з коренем! Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно… А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ
